Na Парижі

Яка вона, правдива історія Голодомору на Вінниччині? (ВІДЕО)

Новини Вінниці / Яка вона, правдива історія Голодомору на Вінниччині? (ВІДЕО)
Команда Ukraїner у співпраці з Національним Музеєм Голодомору-геноциду за підтримки Українського Культурного Фонду провели експедицію до останніх свідків Голодомору. Головною героїнею історії з Поділля стала жителька Вінниччини - Надія Корольова. Коли почався Голодомор, їй було 10 років. 

Команда Ukraїner у співпраці з Національним Музеєм Голодомору-геноциду за підтримки Українського Культурного Фонду провели експедицію до останніх свідків Голодомору. Головною героїнею історії з Поділля стала жителька Вінниччини - Надія Корольова. Коли почався Голодомор, їй було 10 років. 

Надія Корольова народилася в селі Іванківці Тиврівського району. Цей регіон був одним із перших, де почалися бунти проти масової й примусової колективізації. Обурені діями режиму, українські селяни виганяли представників влади та активістів із сіл. У 1932 році протистояння селян стало настільки активним, що радянська влада спрямувала туди війська. Бої тривали по кілька днів.

Родина Надії була заможною. Її батьки займалися хліборобством і були дуже працьовитими, тому нажили чималі статки: мали десять десятин землі із садком і городом, сани, воза, корову, коней та овець. Усе це родина втратила, коли почалася колективізація.

«Як зайшла совєцька власть — усьо позабирала. Із скрині всьо забрала: всю одежу, всі рядна, подушки. Всьо, що було в хаті, забрала. Це колєктівізація щіталася», — розповіла Надія Корольова.

За її спогадами, в Голодомор їли лиш те, що самі могли виростити чи знайти на городах. Сіяли коноплі й буряки, які затирали з пшоном і варили суп. Навесні збирали й минулорічну мерзлу картоплю, яка позалишалася в землі. Шкірку знімали, а саму бульбу сушили, розтирали та пекли коржі. 

Жорен родина Надії не мала. Все, що треба, перетирали в макітрі — глиняній мисці. Натомість деяким сусідам вдалося зберегти жорна. Сьогодні це є одним із матеріальних доказів геноциду, адже радянський режим їх забирав та знищував, аби переконатися, що можливості молоти зерно в українців немає.

У сусідньому селі, згадує Надія Корольова, жінка збирала колоски і її засудили до п’яти років ув’язнення відповідно до постанови «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та зміцнення громадської (соціалістичної) власності», яку в народі називали «законом про п’ять колосків». У її рідному селі на поле не ходив ніхто — боялися.

Від голоду загинула сестра Надії. Всім іншим членам родини вдалося вижити.

Сподобалася стаття? Розкажи про неї