Na Парижі

Випускниця Вінницького техуніверу Ірина Борщова в авіацентрі Канади створює програми, які перетворюють пілотовані літаки на безпілотні

Новини Вінниці / Випускниця Вінницького техуніверу Ірина Борщова в авіацентрі Канади створює програми, які перетворюють пілотовані літаки на безпілотні
Ірина Борщова – колишня вінничанка – нині живе в столиці Канади Оттаві та працює на канадський уряд – у найбільшому науковому авіаційному центрі. Свого часу вона отримала диплома Вінницького національного техуніверситету.

Ірина Борщова – колишня вінничанка – нині живе в столиці Канади Оттаві та працює на канадський уряд – у найбільшому науковому авіаційному центрі. Свого часу вона отримала диплома Вінницького національного техуніверситету.

На сайті ВНТУ наводять інтерв’ю з випускницею кафедри АІВТ «Автоматики та інформаційно-вимірювальної техніки» (віднедавна це АІІТ — кафедра автоматизації та інтелектуальних інформаційних технологій) факультету комп'ютерних систем і автоматики. А ще вона була «міс ВНТУ-2008».

— Я закінчила ФАКСУ. Так і працюю у сфері автоматики, тільки стосовно авіації. Мені до вподоби автоматика і технічні науки ще зі школи. У 9-му класі я вирішила, що навчатимусь на ФАКСУ, так і поступила у ВНТУ.

Врешті, найважливіший урок, який отримала у ВНТУ — це самоосвіта. Університет навчив мене шукати вирішення проблем самотужки, не сподіваючись на когось.

— Чому, на Вашу думку, нині в Україні не популярний інженерний фах, не популярна фізика?

— Ще в ті часи, коли я вчилась в Україні, наша держава не виділяла достатньо коштів на інженерію. Аби отримати інженерний фах, не було вдосталь належного обладнання. Зовсім інший підхід у Канаді. Мені проєкт оплатив усі технічні засоби, котрих потребувала, — комп’ютери, камеру, автопілоти, дрони. Для досліджень я мала усе — тільки працюй. Так я захистила докторську у сфері автоматичної посадки безпілотних літаків. Потому мене запросили на роботу. В Україні, на жаль, таких коштів не було і, мабуть, немає. Я думаю, що це впливає на інтерес молодого покоління до науки і техніки.

— У Вас престижна, цікава і значуща для Канади робота.

— Після захисту докторської, працювала у малому бізнесі, де розробляла радари для уникнення зіткнення безпілотних літаків. Мій внесок — написала програму, яка читає дані з радара і передбачає зіткнення з іншим літаком, а також дає вказівки пілоту який маневр слід здійснити, аби уникнути зіткнення.

Нині я науковий співробітник у National Research Council, власне у Flight Research — у найбільшому науковому авіаційному центрі Канади розробляю алгоритми з автоматики і автономії, тобто пишу програми, які перетворюють пілотовані літаки в безпілотні. Співпрацюю з Transport Canada, Department of National Defense, університетами і малими компаніями.

— Чим подобається Канада? Де Ви подорожували?

— Об’їздила майже всю Північну Америку, була в найбільших містах Канади і США — Ванкувер, Торонто, Монреаль, Галіфакс (Канада), Сієтл, Нью-Йорк (США) тощо.

А Канада мені подобається тим, що це дуже демократична країна. Іноземців легко сприймають за своїх, і не зважають, що ти з іншої півкулі світу. Люди в Канаді дуже толерантні і рівень життя високий. Якщо людина працьовита, то усі двері відкриті.

— Іро, Ви були переможницею популярного студентського конкурсу «Міс ВНТУ».

— Так, була. Рада, що взяла участь у цьому конкурсі, хоча конкурси краси не зовсім те, що мені дуже подобається. Більше люблю науку.

Хотіла додати, важливо, щоб молода людина мала чіткий план на майбутнє і завжди прагнула досягти своєї мети, де б вона не була — чи на землі, чи понад хмарами (як я). Але не тільки мріяти, а щось робити для здійснення задуманого. Інакше буде так, як кажуть у Канаді: «If you don't know where you are going, you will end up elsewhere».

До речі, у цій країні працювати на державну установу надзвичайно престижно. А тому отримати подібну посаду дуже не просто — претенденти проходять ретельний і навіть жорсткий фаховий відбір.

Сподобалася стаття? Розкажи про неї