Na Парижі

«Валити Лева гуртом», або стратегія строкатої палітри вінницької опозиції

Новини Вінниці / «Валити Лева гуртом», або стратегія строкатої палітри вінницької опозиції
Для більшості вінничан «жовтневі» місцеві вибори наразі видаються чимось примарним. Після тривалого карантину актуальнішими є теми заробітку, тарифів на комуналку, городів та погоди влітку, адже саме ці проблеми впливають на достаток кожної родини. Тим не менш, підготовка до обрання нового складу місцевих рад та мера розпочалася – формуються команди та «штаби». На відміну від 2015-го цієї осені вінничани опиняться під більш масованим «тиском» з боку політиків та політтехнологів. Вінниця вже перетворюється на «поле для змагання» різними технологіями й «ідеологіями», і цей процес лише набиратиме обертів. Тож спробуємо розібратися, хто і як «тиснутиме» на пересічного вінничанина заради майбутньої перемоги.  

Для більшості вінничан жовтневі місцеві вибори наразі видаються чимось примарним. Після тривалого карантину актуальнішими є теми заробітку, тарифів на комуналку, городів та погоди влітку, адже саме ці проблеми впливають на достаток кожної родини. Тим не менш, підготовка до обрання нового складу місцевих рад та мера розпочалася – формуються команди та «штаби». На відміну від 2015-го, цієї осені вінничани опиняться під більш масованим «тиском» з боку політиків та політтехнологів. Вінниця вже перетворюється на «поле для змагання» з різними технологіями й «ідеологіями», і цей процес лише набиратиме обертів. Тож спробуємо розібратися, хто і як «тиснутиме» на пересічного вінничанина заради майбутньої перемоги.  

Почнемо з передумов. Принципова відмінність виборів-2020 від попередніх у «розкладах» на місцевому політичному небосхилі. П’ять років тому, коли у Києві при владі були П.Порошенко та В.Гройсман, команда «БПП» і «ВЕС» мала беззаперечну перевагу, а особистий рейтинг Володимира Борисовича у місті дозволяв бути впевненим, що містяни проголосують за тих, кого він підтримує. Вибори президента та нардепів у 2019-му показали, що вінничани хочуть бачити у владі «нові обличчя». Саме це надихає будь-яких опонентів нинішньої місцевої влади. Вони готові «йти у бій»…

Ключовим можна вважати крісло мера. Майже немає сумнівів у тому, що Сергій Моргунов вирішить вдруге балотуватися. Нещодавні шості муніципальні опитування показали, що більше половини опитаних вінничан задоволені ситуацією у місті за час його перебування на посаді міського голови. Під час виступів чинний мер неодноразово наголошував, що є прихильником сталого розвитку та продовження розпочатого.  

 

У той же час його критики кажуть про необхідність змін у «доктрині» розвитку міста, хоча жодний з них поки що не позиціонував себе, як майбутній кандидат у мери. Чи варто перелічувати прізвища тих, кого «сватають»? Вінницькі політики інколи настільки вразливі, що подекуди ображаються навіть через менші «огріхи» журналістів. Тому притримаємо цей «секрет Полішинеля» для майбутнього. Краще проаналізуємо певні «групи підтримки» того чи іншого потенційного кандидата.

Класичний сценарій передвиборчої боротьби передбачає поділ сил за партійною приналежністю. Отже визначимо орієнтовне коло партій, які мають шанси здолати прохідний 5%-й бар’єр до міськради.

Якщо згадали про С.Моргунова, то варто додати, що «Українська стратегія Гройсмана», яка має доволі потужну «армію» прихильників, однозначно підтримуватиме нинішній курс міської влади та особисто чинного мера. Перевагами УСГ сьогодні можна назвати відносно сформовану команду (ймовірно зміни у команді не будуть глобальними) та впевненість у своїй силі, адже місто розвивається, про що зокрема свідчать різноманітні рейтинги.  

Саме віра в те, що все так гаразд, є найбільш слабкою стороною «команди УСГ». І цим користуються різні критики, подекуди справедливо вказуючи на вразливість цієї «впевненості».

На певний відсоток у майбутній міськраді розраховують у "Європейській Солідарності". Наразі у партії П.Порошенка не ведуть агресивної агітації, не демонструють великих амбіцій. Поки ніщо не вказує на те, що партійці змінять цю «політику».

«Слуга народу» залишається «темною конячкою», точніше «зеброю» у політсередовищі. Попри падіння довіри вінничан, у партії є достатній електорат, аби створити потужну фракцію у міськраді майбутнього скликання. Чому пригадалася «зебра»? Сьогодні на місцевому рівні парію ототожнюють з різними людьми, яких складно представити однодумцями за поглядами, переконаннями та методами вирішення проблем. 

Через любов до Юлії Тимошенко певний відсоток виборців не залишить майбутню міськраду без депутатів від «Батьківщини». Чомусь здається, що навіть не важливо, які прізвища будуть у бюлетенях, але деяким партійцям гарантована участь у роботі органу місцевого самоврядування. Як до речі, і ставленикам від «Опозиційної платформи – За життя». Їм допоможе сталий відсоток вінничан, які є прихильниками «дружби з Росією» та нав’язливої «медіапідтримки» телеканалів, «схильних» до політсили. 

Відверто кажучи, сумнівно, що є шанси у «Свободи» та «Самопомочі». Обидві партії занадто кволі. Натомість активізувалися місцеві прихильники блогера Анатолія Шарія. Хоча його партії у Вінниці не дають більше 1% підтримки, але, зважаючи на агресивний «тиск» окремих партійців, любителі червоних кульок здатні на сюрприз восени.

 

Для більшості вінничан, навіть поверхнево обізнаних у місцевій політичній кухні, не є дивиною, що хоча голосують виборці за партійні бренди, але до рад переважно попадають представники тих чи інших «кланів». Цей шотландський термін у нас прижився, тому не повинен ображати.

Тож, найбільш потужним «кланом» за різними показниками наразі можна вважати команду, біля керма якої стоять В.Гройсман і С.Моргунов. Не факт, що їх представники обмежаться балотуванням лише під прапором УСГ.

Доволі чітко показав власну позицію бізнесмен та екснардеп від ПР Володимир Продивус. У Facebook він одночасно з критикою місцевої влади закликав однодумців до об’єднання. Зважаючи на авторитет і фінансові можливості, за ним готові будуть стати… Тому можна казати про старт формування «команди Продивуса», яка окреслиться найближчим часом. Її негативною стороною можна вважати мікс людей, які відрізняються переконаннями, способами передвиборчої агітації та цікавою біографією. 

Тренд нового обличчя ідеально підходить до депутатки зі «Слуги народу» Ірини Борзової. Активну громадську позицію, енергію, партійний бренд та дискусію щодо необхідності змін можна назвати її «здобутками», а відсутність міцної команди у Вінниці – скоріше суттєвим мінусом.    

Також слід згадати про ймовірні амбіції іншого молодого політика – нардепа від «Батьківщини» Олега Мейдича. Парламентар нещодавно очолив обласний партосередок, намагається через власне ЗМІ критикувати нинішню владу, тому було б дивно, аби він не розраховував на своїх представників у міськраді хоча б у «Батьківщині». Хоча деякі питання з біографії та бізнес-минулого Олега Мейдича можуть бути для нього важким іміджевим тягарем.

Найбільш цікавими є інша розрізнена група особистостей, яка не «вклинюватиметься» в жодну з «команд». Назвемо їх «люди Х». Ці «індивідуалісти» мають різні погляди, переконання та, що важливо, певний рівень довіри вінничан. Але знову ж таки, кожне «нове» прізвище, та кожне «нове обличчя» у Вінниці має свою стару історію.

   

Будемо відверті, політична боротьба навіть на місцевому рівні передбачає не тільки донесення власних ідей, а й критику існуючого порядку. Саме тому актуальним є заклик В.Продивуса про об’єднання заради спільної мети – умовно кажучи, «завалити Лева». При всій повазі до майбутніх кандидатів, але «таке життя»… Ціль виправдовує засоби. І неважливо, хто автор цієї фрази Макіавеллі, де Лойоле чи Ескобар-і-Мендоза.

Не треба бути «технологом», аби розуміти, що під цим гаслом використовуватимуться різні засоби, зокрема «брудні». Безперечно креативні люди стоять за формуванням негативного іміджу «Лева» через «запуск» таких проєктів, як «діти Моргунова» чи «Вінниця корупційна», і у команді чинного мера ще не вигадали, як цьому протистояти.

Фактично команда Моргунова демонструє, що є курс, у більшості вінничани підтримують існуючі перетворення у місті, тому потрібно його продовжувати, інколи ідеалізуючи власні кроки. Умовні критики нічого не говорять про курс, опонують до окремих механізмів його реалізації, зазвичай засуджують корупцію та бюрократію, не пропонуючи натомість іншої стратегії.

 

Якщо припустити, що така тактика з обох боків посилюватиметься, а «тиск» різнобарвної інформації збільшуватиметься, звичні терези для зважування «гарного» та «поганого» щодо влади і «об’єднаної» опозиції містянам не допоможе. У цьому сенс будь-якої кампанії з  дискредитації. Хочеться сподіватися, що вінничани будуть мудрішими і розберуться у «павутинні» різних думок, позицій та пропозицій.

Сподобалася стаття? Розкажи про неї