Вінничанка Ольга Кукуруза та її 59-річний батько Валерій Прокопчук, який пройшов жорстокий бій за Дебальцеве, відверто розповіли, як саме чоловікові вдалось своїм подвигом надихнути доньку йти служити у військову частину 3008 Національної гвардії України.

За рік служби Валерій Миколайович разом із побратимами у складі 128 гірно-піхотної бригади побував у найгарячіших точках Донбасу: Троїцьке, Чернухіне, Станиця Луганська. Найпекельніший бій був за Дебальцівський плацдарм.

Більше півроку разом з побратимами боровся за Дебальцеве. Тримали кругову оборону. Останній місяць був найскладнішим. Тоді бойовики повністю оточили місто, тож підтримки не було. Коли вирішили відходити – зазнали чималих втрат.

Бої за Дебальцеве були 5 років тому. Час стирає спогади?

- Бій за Дебальцеве був одним з найважчих, у якому було найбільше втрат у цій війні - каже пан Валерій. - Він не забувається,  там загинуло 5 моїх побратимів. Поранення ми навіть не рахували. Рому застрелив снайпер. Перед цим йому дали відпустку, щоб він заручився з дівчиною. Приїхав з відпустки – його вбили. Він дуже хотів сина. Навіть ім’я йому придумав. Троє загинули від удару «Градом». Кажуть, що снаряд двічі в одне місце не влучає. Це не правда – влучає. Перший снаряд розкидав колоди, другий – розбив наших хлопців. Ми їздимо до них на могили на Закарпатті під Виноградовом. Там названі вулиці їхніми іменами.

Чи можна було уникнути таких втрат?

- Так, звичайно. Не усіх, але можна було б зменшити кількість смертей врази. Ми тримали лівий фланг, а одна з частин яка тримала правий фланг залишила свої позиції. Замінити їх не було можливості. Противник нас справа обійшов, перекрив шлях до відступу. Ті, хто приїжджав нам на підмогу, потрапляли в засідку.

Як оцінюєте сьогодні ті події?

- Ми нікого не звинувачуємо. На той момент боєздатна армія лише формувалася. Ми були ненавчені, і командири набували свій досвід підчас боїв. Наша обороноздатніст була слабка і сил не вистачала, щоб втримати ворожу силу, яка тиснула на нас з усіх боків.

Що найскладнішим було тоді, коли Ви виходили?

- Такого бою як в Дебальцеве у нас не було. Ми звідти не виходили, ми звідти тікали, виповзали як могли. Бахмутська траса була перекрита. Нас вивели в поле. Ми вже сигнал подавали, що 2’–3 дні і все, ми більше не протримаємося. Там все горіло – і ми горіли, і вони горіли – то було просто пекло. Натрапили на блок-пост противника. А вони подумали, то їхні, не очікували, що це ми заблукали. Коли ми зрозуміли, що перед нами ворог, одразу почали по них стріляти. Прорвалися через блок-пост, противник відкрив вогонь у відповідь. Напевно молитви наших жінок, матерів нас тоді врятували. Найважче було, коли нас взяли в оточення. Ми тримали кругову оборону. Найбільше я боявся потрапити в полон.

18 лютого ці хлопці вийшли з Дебальцевого. Саме завдяки тому, що вони довго тримали місто і виснажили ворога – бойовики не змогли пробратися далі і захопити українську землю.

- Якби мені зараз сказали, що треба захищати Батьківщину, я б зібрався і знову пішов на війну. Ніколи б не сидів осторонь, якби знав, що там хлопцям важко і потрібна допомога - додає вінничанин.

Після демобілізації вдома Вас з нетерпінням чекала дружина, дві доньки та троє онуків. За своє життя Ви пройшли дві війни: одну в Афганістані, іншу на Україні. Після пережитого Ви не побоялися дозволити донці взяти у руки зброю та стати на захист Батьківщини?

- А хто буде державу боронити? Навіть не говорю про патріотизм. А що, чекати, коли вони прийдуть сюди і зруйнують той будинок, що я будував 20 років? Я бачив уже війну до цього, в Афганістані. Де війна, там злидні, там кров, там нещастя.

Донька Оля в свою чергу додала:

- Мій батько хотів, щоб я служила, стала військовою. Коли вперше прийшли разом з ним на співбесіду у військову частину 3008, злякалася. Сказала батьку, що це не моє. Але переосмисливши все, за тиждень сама пішла на співбесіду вдруге і вирішила, що буду служити. Мене підтримав мій чоловік та двоє діток. Батько, який став прикладом для мене – гордиться мною. Я не пошкодувала жодного разу. У разі чергового загострення ситуації в країні – готова стати на її захист.