Na Парижі

Протоієрей Роман Макар: «Об’єднання не має відбуватись шляхом поглинання, краще – шляхом діалогу»

Новини Вінниці / Протоієрей Роман Макар: «Об’єднання не має відбуватись шляхом поглинання, краще – шляхом діалогу»
Курс на відокремлення від Російської православної церкви був чітко окреслений на Архієрейському соборі УПЦ (МП) 24 травня. Духовенство і віряни Вінниччини у своїй переважній більшості обурені як війною, так і ставленням до неї православних у Росії. Водночас, для об’єднання українських церков існують перепони. Їх можна здолати. Шляхом для порозуміння стає місіонерська та волонтерська діяльність громад різних конфесій.

Шановні громадяни!

просимо бути солідарними

та виконувати прості правила.

Все буде Україна!

Так вважає протоієрей Роман Макар, настоятель Свято-Миколаївського храму (Вінниця), найдавнішої та єдиної церкви міста, збудованої у такому стилі української архітектури як подільське бароко. Храм XVIII сторіччя на Старому місті залишається однією з візитівок Вінниці. У ньому зберігаються ікони, які старші за будівлю.

Свою думку щодо перспектив та шляху до об’єднання священик розповів в інтерв’ю NaПарижі.

«Позиція священиків у Росії щодо саме підтримки війни нічого спільного немає з християнством»

- Панотцю Романе, як вінничани ставляться до рішень травневого Архієрейського собору, яким оголошено курс на відокремлення Української церкви від РПЦ і патріарха Кіріла?

- Я можу казати за тих вінничан, які є парафіянами храмів Української православної церкви. Так от, їх ставлення позитивне, всі чекали на такі рішення собору. Ці рішення були очікуваними. Ми готувалися до них.

Все, що відбувалося з 24 лютого, звичайно, не могло бути не поміченим і не залишити слід у душах і серцях вірян УПЦ. Тепер ми маємо рішення, маємо курс...

- Складається враження, що не всі вінницькі священики засуджують політику Москви та патріарха Кіріла, якого експерти називають ідеологом рашизму, сучасної версії нацизму. Чи я помиляюсь?

- За всіх сказати не можу. Я не співслужив з того часу з усіма… Можу сказати щодо тих, з ким служив. Так от, підтримка рішень собору та засудження агресії, війни є однозначною. Наша позиція озвучувалась у звернення до владики Варсонофія ще до собору.

Особисто я вважаю, що позиція священиків у Росії щодо саме підтримки війни нічого спільного немає з християнством.

Серед нас є священики, які більш радикально налаштовані, є такі, які менш радикально, але у питаннях підтримки рішень собору та відношенні до патріарха Кіріла позиція є консолідованою.

«Церковна анексія» кримських єпархій є свідченням того, що РПЦ і УПЦ – це різні церкви»

- Поблизу Москви є «армійський» храм із зображенням військових сюжетів. Як такий розпис пов'язаний з релігією? Можливо, це від диявола…Мова йде про головний храм Росгвардії у Балашисі, який освячувався патріархом у 2021 році.

- На рахунок диявола не скажу… Ми знаємо, що у відносинах держави і церкви можливі три варіанти: цезарепапізм, папоцезарізм і ідеальний виняток – симфонія – коли церква і держава не вчиняють тиск один на одного. На мою думку, цей храм є наочним прикладом цезарепапізму, коли держава через церкву хоче проводити свою певну «лінію». Через монументальні споруду, воєнщину пробують виправдати свої дії, надати їм сакрального змісту. 

- Після собору кримські єпархії підпорядкували РПЦ. Таке захоплення є канонічним, зважаючи на ту автономію, про яку у Києві казали останні десятиріччя?

- У ЗМІ таке захоплення вже назвали «церковною анексією». Ми розуміємо, що ці єпархії було просто забрані, хоча це і подається як реалізація власного бажання. В умовах (військової) окупації «бажання» відносне. Це по-перше.

А по-друге, така «церковна анексія» є свідченням того, що РПЦ і УПЦ – це різні церкви. Якщо б були єдині, то не можна у самого себе щось забрати. Напевне такий крок матиме свої наслідки.

«Завдяки такій спільній місіонерській допомозі, агресія, яка є, зійде нанівець»

- Чи є доречним діалог з ПЦУ і що йому заважає?

- У рішеннях собору прописано потребу вести діалог. Заважають йому багато факторів. Знаєте, є те, що говорять, і є даність. Так от говорять про те, що у УПЦ і ПЦУ різні позиції.

Я б рухався від того, що є по факту. Даність розкладу на декілька складових. По-перше, з історичної точки зору вихід з церковних розколів ніколи не був у площині однієї чи іншої сторони конфлікту. Знаходили не виключно канонічне вирішення, вхід мав свої політичне та історичне підґрунтя.

По-друге, існує багато розмов про діалог, але часто вони ведуться заради розмов. Тобто ніхто не поступається своїми позиціями. У результаті діалог підміняється розмовами про діалог. Від такого підходу, як на мене, треба відмовлятися.

Наведу приклад. Позиція ПЦУ полягає у тому, що УПЦ має або цілісно увійти у ПЦУ, або цей процес буде відбуватися по окремим парафіям. Мені здається, такий підхід не зовсім правильним, особливо по селам, коли священику не залишають варіанту – або служити у храмі ПЦУ, або тебе виженуть. Навіть за таких умов переходів дуже мало у порівнянні із загальною кількістю громад.

З нашої сторони (УПЦ – прим. авт.) багато казали про покаяння та інші умови, хоча після собору їх менше.

Я переконаний, що об’єднання не має відбуватись шляхом поглинання, ефективніше – шляхом діалогу. Так от, зменшення кількості цих умов, на мою думку, є шляхом для діалогу. Це вже крок на зустріч. І це не означає, що з часом цих вимог не стане ще менше. 

- Можливо є сенс налагоджувати таке спілкування на місцевому вінницькому рівні?

- Воно налагоджується на рівні місіонерської та волонтерської діяльності. Під час війни обов’язок православного християнина – допомога ближньому. Якщо ми не можемо за столом переговорів дійти спільної думки, не можемо канонічно співслужити, то ніхто не забороняє разом допомагати.

Наведу приклад. Боронячи Україну, вінничанин залишився без обох ніг та отримав поранення руки. Його батьки прийшли у наш храм, громадою зібрали певну суму, але не достатню для перебування у лікарні в Європі, де пообіцяли безкоштовне протезування. Решта грошей для цієї людини зібрали у кафедральному соборі ПЦУ. Аналогічно по селам збирають кошти з різних місцевих храмів.

Впевнений, що завдяки такій спільній місіонерській допомозі, агресія, яка є, зійде нанівець. І діалог буде більш продуктивним.

До речі, у питаннях місіонерства наш храм співпрацює з польським центром, який об’єднує православних, католиків та протестантів. В нас спільна мета і чудові взаємовідносини… 

- Сьогодні часто наголошують на потребі об’єднання усіх українських церков у помісну церкву. В УПЦ більш прихильників такої ідеї чи противників?

- На мою думку, переважна більшість хоче аби і розкол, і протистояння закінчились. Відповідно під час богослужінь ми молимося за мир. У цьому проханні закладено бажання об’єднання церков і християнської любові.

Сподобалася стаття? Розкажи про неї