Політолог, доцент ДонНУ Володимир Кіпень: «Дослідження нашого Інституту показало, що на другому місці в президентському рейтингу у вінничан йде Зеленський. Політика занадто багатьма сприймається як шоу. Ще варто чекати сюрпризів»

Новини Вінниці / Політолог, доцент ДонНУ Володимир Кіпень: «Дослідження нашого Інституту показало, що на другому місці в президентському рейтингу у вінничан йде Зеленський. Політика занадто багатьма сприймається як шоу. Ще варто чекати сюрпризів»

Влітку 2018 року група доцента кафедри політології та державного управління ДонНУ ім. Василя Стуса, глави Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу Володимира Кіпеня опублікувала результати опитування вінничан, виявивши низку цікавих моментів щодо їх уподобань. В. Кіпень розповів про прорахунки аналітиків в кінці 2013-го і про те, що нас очікує на початку 2019 року.

Влітку 2018 року група доцента кафедри політології та державного управління ДонНУ ім. Василя Стуса, голови Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу Володимира Кіпеня опублікувала результати опитування вінничан, виявивши низку цікавих моментів щодо їх уподобань. В. Кіпень розповів про прорахунки політиків та аналітиків наприкінці 2013-го і про те, що нас очікує на початку 2019 року.

  «На Донбасі співтовариство проукраїнські налаштованих вчених і громадських діячів, хоча і бачило зростання тенденцій до сепаратизму, але такий катастрофічний сценарій не передбачили»

- Володимире Порфировичу, розкажіть про себе, коли зацікавилися політологією? Невже в дитинстві?

 - Почну з того, що у мене, я б сказав, потрійна ідентичність. Родом я з Волинської області. Це українське Полісся, крайній захід країни. Навчався в Київському університеті ім. Шевченка на філософському факультеті, тобто в центрі України. Потім 30 років пропрацював в Донецькому університеті - на Донбасі. Переїхав до Вінниці в жовтні 2014-го, за ці чотири роки, вважайте, вже став вінничанином. Доля закинула на Поділля, в центр України.

У біографічному плані нічого особливого не розповім. Через те, що на різних етапах життя був пов'язаний з різними регіонами, я ніколи не орієнтувався на один, тому завжди намагався виходити із загальнонаціональних інтересів.

Чому обрав цю професію? Я закінчив сільську школу. Думаю, в сільській місцевості завжди будуть молоді люди, які, багато читаючи, дозрівають до того, що хочуть глибше розуміти життя і, якщо зірки зійдуться, вивчатимуть філософію. Так і зайнявся суспільствознавством.

Після закінчення університету отримав направлення викладати в Донецьку, в столицю повертався до аспірантури і докторантури. Так що і з Київським університетом мене багато що пов'язує. Але з часом від загальнофілософських питань, наприклад, як жити - «Мати чи бути», маю на увазі відому роботу Фромма (мова йде про видану в 1976 році працю психоаналітика і філософа-фрейдомарксиста Еріха Фромма - прим. авт.) - я відійшов і більше став захоплюватися тим, що відбувається у нас в суспільстві.

Починав я в радянські часи, коли домінувала моноідеологія з пропагандистською основою. Віддушиною тоді було дефіцитне підпільне чтиво. З перебудовою багато моїх колег з Донецька включилися в громадське та політичне життя. Я не був винятком. Це дозволяло підтримувати українство на Донбасі. Хоча давалося це непросто.

Порівнюючи різні періоди за останні 40 років, ясніше бачиш глибинне коріння проблем, які настільки болісно відбилися на нинішній ситуації.

  - Чи припускали вчені до 2014 року хід подій, який привів до втечі Януковича, анексії Криму та війни на Донбасі?

 - Ймовірно, хтось і передбачав – не саме так, як сталося, а ймовірний сценарій дезінтеграції країни через зовнішній вплив. Власне кажучи, на Донбасі наше співтовариство проукраїнські налаштованих вчених і громадських діячів, хоча і бачило зростання тенденцій сепаратизму, такий катастрофічний сценарій не передбачало. Ставши президентом в 2010 році, Янукович постійно заявляв про орієнтацію України на європейський шлях, підготовку асоціації з ЄС.

Цікаво, що в листопаді 2013 року за 10 днів до відомого виступу тодішнього прем'єр-міністра М.Азарова про те, що ми відмовляємося від європейського вектора, я організував міжнародну науково-практичну конференцію в ДонНУ на тему європейських перспектив України. У той час в Донецькій ОДА її схвалили. Ми прекрасно провели цей захід. Тоді не було ніяких передумов для «викрутасів», на які Янукович і Азаров пішли пізніше. А потім процеси рухалися по наростаючій. Київський Євромайдан... До речі, Євромайдани були по всій Україні, включаючи Донецьк. Так, нас було 50-60 осіб. Небагато, але все ж... Але вже на проукраїнські мітинги в Донецьку весною приходило і по 5 тисяч учасників.

Повернуся до подій зими. Державні інститути кілька місяців були практично паралізовані, стався злам державності. Пам'ятаєте період, коли в західних областях місцева влада заявляла про те, що не підкоряється Києву, а в східних регіонах - засуджували протести і підтримували Януковича? Спровокований зневагою до власного народу масовий громадянський протест спочатку не передбачав настільки трагічні наслідки – з розстрілами Небесної сотні, наступну ганебну втечу президента з його камарильєю і тим більше події весни 2014 року в Криму і на Донбасі. Адже в 2004-му Україна мала досвід Помаранчевої революції, і групи правлячого класу, що протистояли, змогли дійти компромісу. Уміння знаходити компроміс і зупинятися біля останньої межі розглядалося як характерна риса українського суспільства. Я впевнений, що ключовий фактор, чому не вийшло на цей раз, - зовнішній, дії, потім агресія з боку Росії.

В кінці 2013-го на згаданій конференції я зробив неправильний висновок щодо українсько-російських відносин, вважаючи, що правляча еліта РФ, маючи потужне крило «яструбів», які завжди хотіли «поставити в стійло» Україну, впорається з ними. Не піде на підрив всієї системи міжнародної безпеки. Але це крило перемогло.

 На Донбасі ми помітили зовнішнє втручання з маніфестацій в лютому-березні з напливом груп людей, які не були донецькими. Незабаром відстежили автобуси з бєлгородськими і ростовськими номерами. Ще до втечі Януковича.

Інфільтрація груп, які повинні були розхитувати ситуацію і доводити її до крайності, почалася заздалегідь. Пізніше мені ріелтери розповіли, що в кінці 2013 року і на початку 2014 року росіяни почали масово викуповувати або брати в оренду, як правило, однокімнатні квартири у віддалених районах Донецька - Пролетарському і Калінінському. Раніше таке житло попитом не користувалося. На підставі цього ми теж зробили висновок, що готувалися «бази».

Загрозу не оцінили, адже всі вважали, що є СБУ і МВС, які повинні забезпечити державні інтереси, тому сподівались, що маргінальний натовп з антимайдану вдасться з часом нейтралізувати. Ні керівництво країни, ні консультанти-аналітики виявилися не готові до такого розвитку подій весни 2014 року, до гібридної війні.

  «Студентів ми вчимо відрізняти надійні джерела від ненадійних. Для цього є «чорний список»

  - Створюється враження, що більшість політологів і соціологів переважно виконують замовлення політсил, тому дослідження уподобань українців «підправляють» під замовника. Я помиляюся?

   - Завжди і скрізь існують аналітики - політологи і соціологи, які можуть стояти на різних вихідних позиціях для свого аналізу. Це нормально. Ненормально використання маніпуляційних матеріалів і робота з політсилами в режимі «чего изволите». Такий сегмент в українському експертно-аналітичному середовищі теж є.

У мене немає даних стверджувати, яких саме більше або менше. Знаю багатьох, які співпрацюють з різними політсилами, залишаючись нейтральними, і тих, хто працюючи на партії, стають «провідниками» їх інтересів.

Я пам'ятаю гіперскандал з соціологами 2004 року, коли дві авторитетні соціологічні структури, провівши екзит-пол, повідомили про перемогу Ющенка, а дві інші - Януковича. Пізніше вони заявили про технологічну помилку, але до сих пір не знята підозра про виконання замовлення. Крім них були і соціологи, які не приховували, що виконують волю замовника.

Своїх студентів ми вчимо відрізняти надійні джерела від ненадійних. Для цього є «чорний список», куди включаються структури, які засвітилися в подачі соціологічних досліджень, заснованих на маніпуляціях.

 - І таких понад 20?

 - Кілька десятків. Як правило, вони проявляють активність тільки напередодні виборчих кампаній. Більшість з них - «фірми-одноденки» або створені під конкретні штаби.

 - Чи можна довіряти рейтингам українських політиків, що опубліковані в кінці літа?

 - Ці дані можна вважати достатньо надійними. Кілька структур - від фонду Демініціатив І. Кучеріва та КМІС до Інстітуту соціології НАНУ подавали практично ідентичні відомості. Хоча є маніпулятивні трактування результатів.

 - Які?

  - Наприклад, повеселила партія «За життя!» В. Рабиновича. Вони порівняли дані за півроку і на підставі того, що у сили приріст склав 0,1%, заявили про збільшення рівня підтримки. Це груба маніпуляція. Існує так звана похибка вибірки, де різниця навіть в декілька відсотків не рахується значущою. Тому не можна говорити про якесь зростання. Що стосується інших політиків, то вони теж дуже часто грішать маніпуляцією цифрами. Причому, всі. На жаль.

Якщо ж говорити про нинішню соціології щодо переваг, то можна підкреслити наступне. Перше - дуже багато тих громадян, які не визначились з політиком і політсилою, яких підтримають. Близько 50%. Тому в найближчі півроку пресинг на виборців буде рости. Друге - абсолютна більшість тих, хто визначився, підтримує антивладних політиків. Високий рівень розчарування і відчуття невирішеності проблем. Тому вибирають тих, хто критикує нинішню владу.

Третя позиція - має місце фальстарт передвиборної кампанії. Маса зовнішньої реклами та матеріалів в соцмережах вже присутня, хоча команда чинного президента свою кампанію фактично ще не починала. Так що в перспективі, я вважаю, коли всі гравці в повній мірі її почнуть, рейтинги політиків будуть істотно змінюватися.

  - Олігархи, як раніше, матимуть істотний вплив на вибір?

  - Олігархізація політики буде присутньою і на виборах 2019 року. Потужні фінансово-промислові групи визначаються з фаворитами. Хоча вони і розкладають яйця в різні кошики, але у кожної будуть пріоритети. Цікава ситуація з «Опоблоком». Між двома основними власниками «акцій» партії - Рінатом Ахметовим та Дмитром Фірташем - і їх групами ведеться жорстке кулуарне протистояння за кандидата в президенти. Одні орієнтуються на Юрія Бойка, а інші його не хочуть.

На кілька політсил, не змінюючи звичок, робить ставки і «опальний» олігарх Ігор Коломойський, хоча і не приховує, що пріоритетом є Юлія Тимошенко. Чи довго вона буде фаворитом рейтингу, не знаю, оскільки Анатолій Гриценко становить їй серйозну конкуренцію. До речі, він публічно заявив, що ніхто з олігархів йому не допомагає, і доказів зворотного немає.

Елемент шоу вносять дві «темні конячки» - В. Зеленський і С. Вакарчук. Святослав недавно сказав, що хоче змінити країну. З моєї точки зору, вони ще одна небезпечна складова майбутньої кампанії. Відверто кажучи, управління державою і шоу-бізнес - різні речі. Хоча рейтинги цих молодих людей такі, що політики їм можуть лише позаздрити. Дослідження, яке наш інститут проводив в липні, показало, що Зеленський з 13% знаходиться на другому місці серед тих, кого б підтримали вінничани...

При цьому недовіра до старої політеліти дуже глибока і абсолютно виправдана. А нових осіб і ідей критично не вистачає. Не склалося у тих політпроектів, які з'являлися в останні 4 роки. Причому, значною мірою через досить жорсткий пресинг влади по відношенню до будь-яких нових облич або партій.

Нині досить цікавою виглядає заява відомого журналіста-розслідувача Дмитра Гнапа про те, що він буде йти в політику. Він теж збирає свою команду.

«Що мене здивувало? Низькі показники впізнаваності лідерів місцевих політсил. Це говорить про те, що в інформаційному плані партії недопрацьовують»

 - Ви говорили про розчарування і про те, що новим партіям не дали розкритися. Може причина в тому, що вони не змогли переконати людей, які від них очікували більшого?

 - В тому числі. Завищені очікування громадян завжди були. Спочатку безмежно довіряють, а потім з такою ж експресією політика починають критикувати.

 - Нехай пробачить мене Бог за питання. Якби сьогодні в Києві помітили когось на зразок Ісуса Христа, людини чистої і з рятівними для країни помислами, його б обрали президентом?

 - Сумніваюся. Він би не став месією. Без виходу в медійний простір, команди, підтримки олігархів, шансів практично немає.

 - Ви згадали про результати соціологічних досліджень серед вінничан. Вас здивував великий відсоток підтримки В. Гройсмана?

 - Анітрохи. Я спостерігав високий рівень підтримки Януковича в Донецьку. Політики, які виходять з конкретного регіону, особливо піклуються про свою рідну область, використовуючи свої можливості. Команда прем'єра доносить до вінничан ті кроки, які він робить для рідного міста і регіону. І його підтримують. Це ефект «свого»... Хоча в цілому до діяльності уряду вінничани ставляться досить критично.

Що мене здивувало? Низькі показники впізнаваності лідерів місцевих політсил. Це говорить про те, що в інформаційному плані партії недопрацьовують.

  - До Вас особисто вже надходили пропозиції щодо роботи в тому чи іншому виборчому штабі?

  - Ні. Я залишаюся вільним аналітиком, а соцдослідження роблю, щоб тримати руку на пульсі... Я пройшов школу виборчих процесів в Донецьку, працюючи на «Нашу Україну» і В. Ющенка в середині 2000-х. Тих стресів, які довелося пережити, мені цілком достатньо. Ми працюємо з кандидатами і політсилами, які потребують консалтингу та соціології.

 - Вінниччину раніше називали маркерним регіоном для України. Чи можна розрахувати, як проголосують місцеві жителі?

 - Деякі тенденції залишаються незмінними, але завжди потрібно пам'ятати про значну динаміку в настроях. Українці, в цілому, і вінничани, зокрема, в масі своїй голосують серцем, а не головою. Емоційні прихильності домінують. Головним завданням будь-якого штабу є вплинути на емоційний стан. Мені здається, що на виборах Вінниця може дати несподіваний і неприємний для правлячої сили результат.

Хочу відзначити, що будь-яка передвиборна кампанія - це змагання ідей, стратегій і програм. Так ось, нинішній процес я б називав одним з найбільш беззмістовних. Я майже не бачу поки нових меседжів.

  - Розкажіть про свої хобі. На що витрачаєте вільний час, вже знайшли улюблений куточок у Вінниці?

 - Обожнюю читати. Я - книжник, досить всеїдний, намагаюся стежити і за українськими, і за світовими новинками. Подобається не лише наукова, а й художня література. У Вінниці куточком, де можна відпочити, для мене стала алея на вулиці Грушевського – від Вежі до Центрального парку. Мені дуже імпонує вона своїм камерним видом, який суттєво відрізняється від міської архітектури Донецька. За цим багато донеччан сумують тут. Чесно кажучи, я не сумую. Мені якось Вінниця лягла на серце.

 Переїхавши до Вінниці, у мене була задача, яка розтягнулася на два роки. Це всебічна підтримка Донецького університету в Вінниці. Розробили проект європейського розвитку ДонНУ, підтриманий Міжнародним фондом «Відродження». Він дозволив нашій команді «завести» майже 500 тисяч доларів на інноваційні проекти, матеріально-технічне забезпечення, щоб університет став першим серед рівних не тільки у Вінниці.

У Вінниці відчуваю себе абсолютно комфортно. Мав можливість переїхати до Києва, але відмовився, хоча тут у нас у всіх, я маю на увазі викладачів-переселенців, маса проблем, пов'язаних з житлом.


 За матеріалами "РЕАЛ"

Макс Мельник

27 вересня, 2018