Na Парижі

Олексій Стрембіцький: «Не впевнений, що Вінниці потрібен музей «АвтоМотоВелоФотоТелеРадіо»

Новини Вінниці / Олексій Стрембіцький: «Не впевнений, що Вінниці потрібен музей «АвтоМотоВелоФотоТелеРадіо»
Дев’ять років однією з родзинок Вінниці є музей «АвтоМотоВелоФотоТелеРадіо». І це твердження не є перебільшенням. У закладі дозволяють контактувати зі справжніми раритетами, які до того ще у робочому стані. Проте будь-який день може бути останнім для закладу. Приміщення автосалону «Владимир» виставлено на продаж. За словами директора ретро-музею Олексія Стрембіцького, існує багато цікавих ідей, але на даний час він не бачить сенсу в їх реалізації, адже, вважає, що заклад, як виявилося, не потрібен місту.

Дев’ять років однією з родзинок Вінниці є музей «АвтоМотоВелоФотоТелеРадіо». І це твердження не є перебільшенням. У закладі дозволяють контактувати зі справжніми раритетами, які до того ще у робочому стані. Проте будь-який день може бути останнім для закладу. Приміщення автосалону «Владимир» виставлено на продаж. За словами директора ретро-музею Олексія Стрембіцького, існує багато цікавих ідей, але на даний час він не бачить сенсу в їх реалізації, адже, вважає, що заклад, як виявилося, не потрібен місту.   

«Я продав музей разом із собою. Інакше він не продавався»

- Олексію Михайловичу, не секрет, що заклад, який пам’ятає аншлаги відвідувачів, наразі перебуває «на валізах». Останнім часом про музей майже не чути. Чому так сталося?

- Аншлаги були, є та будуть. Ми відомі на всю Україну. Я все зробив для розкрутки бренду музею, про нас навіть телеканал Discovery сюжет знімав, маємо тисячі подяк від іноземців та місцевих відвідувачів. Тому по рейтингу музеїв ніколи не падали.

Звісно, останнім часом нам заважали локдауни та інші обмеження. Нам забороняли працювати, тому до нас не їхали туристи. Зараз відновлюється потік відвідувачів.

- У той же час змінився власник. Чому продали музейні експонати?

- У Вінниці зі своєю колекцією я був нікому не потрібним. У музею немає приміщення. Ви ж бачите, що знаходимося у колишньому автосалоні, але він не підходить для музейного закладу, адже дах протікає, взимку приміщення не можливо обігріти, а влітку сховатись від спеки.

Я звертався до представників влади, але ніхто уваги не звернув на проблему. Так, були розмови щодо переселення у комунальні приміщення, розташовані у Центральному парку, але далі слів процес не зрушив.

Знаючи, що приміщення виставлено на продаж і нас скоро попросять на вихід з речами, як тільки з’явиться покупець, я вирішив все із собою разом продати. Запропонував Олександру Вдовиченку, власнику музею моделей транспорту. Він погодився.

Я продав музей разом із собою. Інакше він не продавався…

Чому продав? Від розпачу, а до того ж потрібні були кошти на лікування. Вирішили з дружиною ще й на море з’їздити. Але я завжди зможу все собі повернути.   

Хочу уточнити, змінився власник музею «АвтоМотоВелоФотоТелеРадіо», але я залишився. Так, лише я можу розповісти про кожний експонат, а в нас їх близько двох тисяч, адже всі пройшли через мої руки, все реставровано.

До речі, назва музею не випадкова. Колись був такий вислів – майстер на всі руки. Це був автомотовелофототелерадіомонтер. От і так назвав музей. Такою була моя фантазія. Тут є все. Навіть більше. Будь-яка техніка з нашого минулого…      

- Припустимо, завтра приміщення куплять. Куди переїде колекція?

- Не уявляю. Можливо, в ангар у ВНТУ. Звісно, Вінниця втратить не експонати, а інтерактив, адже в нас не просто музей. Ми єдині в Україні, де використовують іншу подачу інформації про експонати. По-перше, ми дозволяємо доторкнулися до історії у прямому сенсі слова. Ви не побачите табличок із забороною.

- Посидіти в салоні старенької автівки можна?

- Так, будь ласка. Навіть на тракторі «Універсал». У краєзнавчому музеї такий теж є, але там і пальцем заборонено доторкнутися, а у нас – можна сісти за кермо та зробити фото.

По-друге, дозволяємо дітям не струмуватися, щоб відкрити для себе щось нове. Включаємо їм грамофон, дозволяємо співати та грати на наших «історичних» музичних інструментах.

Старше покоління у нас ностальгує, адже кожний мав колись таку річ, у батьків чи дідуся і бабусі була така техніка. Всі експонати у нас працюють, це не макети.

«Згадаємо фільм «Стежки-дорожки», який знімався на Вінниччині. Трактор ТТ- 74, який там знімався, зараз у нас. Я його реставрую»

- У кожному музеї є своя «родзинка». Яка вона у вашому?

- Складно виділити. Згадаю про макети кораблів з кіностудії імені Довженка. Кілька років тому по вказівці нового директора кіностудії ліквідовано макетний цех. Це означало, що все йшло на смітник. Поясню, колись не було комп’ютерної графіки та сучасних спецефектів, тому робилися макети, під час зйомок їх спалювали, підривали, а потім кадри монтували так, нібито все по-справжньому.

Так от, деякі макети, які ми пам’ятаємо по фрагментам з художніх фільмів залишилися «живими» тому, що водій, який вивозив їх на смітник, приховав для свого сина, щоб той грався. Це і «Катюша», і середня частина німецького крейсера «Бісмарк» зі стрічки «Сімнадцятий трансатлантичний».

Згадаємо фільм «Стежки-дорожки», який знімався на Вінниччині. Трактор ТТ- 74, який там знімався, зараз у нас. Я його реставрую.

Загалом з кіностудії Довженка у музеї зібрано вісім експонатів, які використовувались у комбінованих зйомках.

Іншою «родзинкою» я вважаю автомобіль, зроблений на базі Trabant, який колись зробили для фестивалю «Казантип», аби катати відпочивальників по пляжу. Є кабріолет «Запорожець» і справжній міліцейський автомобіль.

Поруч зі мною патефон, який пройшов Другу світову війну. Можливо, я дурість зробив, що його реставрував…

У нас зберігається копія магнітоли Sharp, яку називаємо Одеса-Харбін. Свого часу у Китаї випустили обмежену партію для Одеського канатного заводу в обмін на наші канати та троси. До України прибув контейнер з 8 тисячами апаратів. Планувалося на території канатного заводу налагодити їх зборку, але у мінфіні, коли дізналися про це, то заборонили. Партія апаратів розійшлася по всьому бувшому СРСР, той що у нас у шикарному відреставрованому стані працює по сьогоднішній день.

- Міжнародні делегації до вас заводять?

- Іноземці до нас заходять. Можу показати книгу відгуків з «рецензіями» китайською мовою.

- Як часто поповнюєте колекцію?

- Кожен день. Сьогодні, наприклад, долалося чотири експонати. Пропонують щодня. Сьогодні шість людей телефонувало.

- Дарують чи продають?

- Багато дарують, навіть одного разу автомобіль «Запорожець». Але є і скнари, які хочуть продати і заробити великі гроші на непотребі.

- І ціни як на OLX «виставляють»?

- Десь так. Годину тому розмовляв із жінкою, яка пропонувала програвач з поламаною голкою. Вона поскаржилася, що на OLX не дають тисячу гривень. Слухайте, але на базарі за це дадуть у кращому випадку 50 гривень. Я запропонував 200 гривень. Душа болить, коли такі речі попадають на звалище.

«Щоб була площа як у краєзнавчому музеї, я б її наповнив. І теж було б мало місця»

- Ви ж музикант, а у музеї достатньо музичних інструментів ХХ сторіччя…

- І всі у робочому стані. У вихідні дні з друзями ми тут збираємося, граємо рок-н-рол, рок. Колись ми збиралися у парку, тепер в мене, адже, всі інструменти у наявності. Більш того, я навіть відвідувачам пропоную пограти. Влаштовуємо концерти щодня.

Коли приходить група, я по мікрофону розповідаю про все, а потім організовую невеличкі конкурси. На барабанах показую основу рок-н-ролу. Сам беру гітару, а, приміром, дитина за барабанами. Ті, в кого є слух, моментально повторюють нескладні «теми». Разом в нас чудово виходить, а батьки в захваті, перепитують, чи це не фонограма… 80-річні бабусі в мене теж грають.

Переможцям конкурсу даю по 20 гривень на морозиво.

Тому від нас схиливши голову не уходять. Навпаки, після жартів та інтерактиву настрій поліпшується.

- Але затісно. На Вашу думку, скільки площі потрібно для такої експозиції?

- Щоб була площа як у краєзнавчому музеї, я б її наповнив. І теж було б мало місця. Я впевнений, що такий музей має бути у кожному місті, адже люди, які жили у часи СРСР, вони потребують згадки про свою молодість та дитинство. У цьому жодної політики немає. Такі як я свідоцтво про народження мають з написом «СРСР».

Між іншим, я «підпільно» тримаю піонерський горн. Чому? Інколи відвідувачі старшого покоління згадують шкільні роки та як прапор виносили. Я пропоную повторити і дістаю горн, починаю грати знайому з дитинства мелодію.

Можу довго розказувати, є багато ідей, але приміщення не дозволяє розвернутися.

Сподобалася стаття? Розкажи про неї