Na Парижі

Найцікавіша версія походження назви «Вінниця»: місто присвячувалось язичницькому богу

Новини Вінниці / Найцікавіша версія походження назви «Вінниця»: місто присвячувалось язичницькому богу
Принаймні близько двох сторічь науковці намагаються визначити походження назви «Вінниця». Існує декілька версій, яких дотримується більшість, і пов’язані вони з платою за наречену чи виноробством. Краєзнавець та історик Микола Дорош з Вінниччини переконаний, що істину слід шукати у долитовських часах і язичництві. Звісно, його гіпотеза потребує вивчення, проте для туристів може стати більш цікавою, адже розкриває «інші горизонти» для міста.

Переважна більшість дослідників вважає, що назва обласного центру походить від назви річки Віннички (Вінниці), адже аналогій на Поділлі достатньо. Однак річка та місто історично називалось Вєніча чи Вєниця.

В дарчій грамоті Федора Коріатовича за 1391 рік вказано: «А к той Соколецкой волости придали ему наша старшая братья и мы Збынов поток, и весь, от верха аж до устья а село Глинянець, а Вороновицю,, а Прилук, а Ильинци, а на реце, на Русаве, дали есми ему в трех местах люди садит. А также теща его, княгини Андриановая Веинецьская, дала пану Гринькови и своим детям своя села перед нами, и передо всею нашею радою, и с нашею волею: село Микулиньци,, Литыню, Вонячин, Дешковци, Стрежевку, и со всем тем, что к тому прислушаеть…».

М.Дорош зазначає, що «Словник староукраїнської мови ХІV – ХV ст.» вказує такі назви Вінниці: Вєльницоу, Венци, Веньци, ВЬнци, ВЬньци, Вєньцї… Він нагадує, що до походу литовського князя Ольгерда на підконтрольному татарам Пониззі (сучасне Поділля) християнство ніхто не насаджував, тому люди дотримувались давніх звичаїв та релігії пращурів – вірили у Велеса, Дажбога, Перуна, Хорса, Сварога, Мокошу, Ладу…

У дохристиянські часи свої язичницькі боги шанувалися кожним народом. Сонцепоклонницька цивілізація передбачала капища та божниці біля річок. Тому ймення хліборобського божества «Вєна» - «Вєнча» носила й річечка, притока Богу, нині Вінничка.

Краєзнавець вказує, що давньослов′янське слово «вєно» означало останній ритуальний священний сніп, а слово «вєнч» - сплетений із колосся вінок чи заплетений у косички сніп, тобто той же Дідух. Його плели у формі прадерева Роду, у ньому поєднано всі три сфери буття і три часи, тобто Наву (корінь, попередники, минуле), Яву (стовбур, теперішнє життя), Праву (крона, листя, насіння, майбутнє).

До речі, ця традиції у Вінниці до сьогодні зберіглась, а щороку у центрі міста напередодні Різдва виставляють колекцію дідухів. Микола Дорош наголошує, що за сучасним календарем бог Вєнич відповідав серпню.

Далі ще цікавіше. Отже, за припущеннями, такий бог існував на Русі до введення християнства. Нову релігію за Володимира Великого та Ярослава Мудрого, а також їх нащадків, насаджували переважно у великих містах, а віддалені аграрні регіони були відносно обмежені увагою у князівські часи, потім татарам було байдуже, а литовцям-язичникам, навпаки, такі боги були зрозумілі, тому місто не перейменували. Такою є версія дослідника з Вінниччини.   

Сподобалася стаття? Розкажи про неї