Вчора, 23 вересня, у містечку Хмільник, що на Вінниччині, відбулось урочисте відкриття меморіального скверу жертвам голодомору 1932-33 рр. та політичних репресій 1920-50рр. Його домінантою став хрест, що височіє над скульптурою дівчинки з колосками в руках, вагою майже в 30 тонн. Автором комплексу є заслужений художник України Віктор Стукан.
Офіційна частина відкриття пройшла за участю міського голови Сергія Редчика, автора проєкту - архітектора КП «Архітектурна планувальна майстерня» Олександра Матяша, керівника організації-підрядника Володимира Бучко та безпосередньо Віктора Стукана.
Як повідомили у відділі інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Хмільницької міськради, чин освячення скульптури меморіального комплексу та поминальну молитву звершив благочинний Хмільницького благочиння Православної Церкви України протоієрей Іван Пукас. А на завершення поминальної молитви була оголошена хвилина мовчання за жертвами голодомору і політичних репресій.
Також, на території скверу встановлено бетонні стели з іменами хмільничан – жертв голодомору 1932-33 років і жертв політичних репресій, патріотів-хмільничан, учасників повстанських і військових формувань УНР в 1919-20 рр., що діяли у Вінницькому окрузі і зі статистикою загиблих по Хмільницькому та Уланівському районах.
Зазначимо, що у січні Віктор Стукан, скульптор-монументаліст, меценат, Заслужений художник України, Почесний громадянин міста Хмільника і Хмільницького району, став повним кавалером Орденів Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого. А це значить, що митець має всі три ордени цього святого: 111-го, 11-го та 1-го ступеня.
19 червня 2020 року Віктор Стукан отримав ще одну відзнаку – Орден Хреста, якою його нагороджено відповідно до указу митрополита Київського і всієї України Епіфанія від 21.01.2020 року за заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою та побожним народом.
Також, майстер вже має у своєму арсеналі цілком заслужені високі церковні відзнаки та почесні державні нагороди.
У свої 60 Віктор Стукан сповнений ідей і задумів. Він закоханий у свою роботу. У рідному селі самотужки оригінально оздоблює автобусну зупинку старовинними предметами інтер’єру, які вдається роздобути. Хоче, щоб людям не було нудно в очікуванні транспорту, щоб його вироби спонукали до роздумів, щоб залишилась пам’ять. Засмучується, коли невігласи псують створене руками майстра.
