Na Парижі

Деколонізація: у Вінниці ім’ям «обкомівського» працівника Генріха Лютворта назвуть лише зупинку громадського транспорту

Новини Вінниці / Деколонізація: у Вінниці ім’ям «обкомівського» працівника Генріха Лютворта назвуть лише зупинку громадського транспорту
Деколонізація накладає доволі сурові обмеження щодо осіб, ім’ям яких можуть називатись вулиці. Саме через належність до партійних структур у Вінниці змушені були відмовлятися від генерала Михайла Стахурського та будівельника Миколи Туніка, яких у місті знають як керівників, з іменами яких пов’язана розбудова обласного центру. Міський голова Микола Оводов хоч і пов'язаний з Російською імперією, проте лише дотично. Тому його ім’я залишилось на мапі Вінниці. Однак, останнім часом у місті виникла дискусія щодо увічнення пам’яті Генріха Лютворта, колишнього партфункціонера, якого називають одним з ініціаторів будівництва «Вишеньки».

З 1971-го протягом вісімнадцяти років посаду першого заступника голови Вінницького облвиконкому обіймав Микола Тунік. Його імям у 2009 році було названо невеличкий безіменний проїзд на П’ятничанах. За словами ексдепутата міськради Олександра Парвадова, «Микола Тунік зробив для Вінниці більше, ніж усі тогочасні чиновники разом узяті».

Багато новобудов у місті з’явилися завдяки наполегливості та зв’язкам Туніка, а саме аеропорт у приміській Гавришівці, будівля РАЦС, магазин «Бастилія», кіноконцертний зал «Райдуга», стадіон «Локомотив», поліклініка на території обласної лікарні ім. Пирогова.

Однак у 2022-му вуличку було перейменовано у рамках деколонізації.

У минулому році вінничанин Сергій Лютворт став ініціатором увічнення імені свого батька – Генріха Адамовича, з ім’ям якого, як каже О. Парвадов, пов’язано будівництво «Свердловського масиву», площі Гагаріна з Центральним універмагом, тролейбусної гілки до Тяжилова тощо.  

Г.Лютворт працював не лише очільником міськвиконкому, потім він керував відділом науки і освіти обкому партії. Тож нібито кар’єра теж «заплямована» партійним минулим. Тому до міськради надійшов лист про увічнення пам’яті цього відомого вінничанина.

Звісно, усі ці люди – і Тунік, і Лютворт, і Стахурський, й інші багато зробили для Вінниці. Це треба визнати. Отже, у місті мають бути єдині правила для визнання вкладу та критерії для увічнення пам’яті.   

«У вересні Рада з питань історії, культурної спадщини та топоніміки на своєму засіданні розглядала звернення оргкомітету з вшанування пам’яті Генріха Лютворта. Це був великий підписний колективний лист із проханням вшанувати очільника міськвиконкому в 1963-1964 рр., ім’я якого пов’язане з активною розбудовою Вінниці, насамперед появою мікрорайону «Вишенька» та заснуванням тролейбусного руху. Декомунізаційне законодавство виключає можливість найменування на честь Лютворта однієї з вулиць, адже свого часу він займав посаду секретаря Вінницького міського комітету КПУ. Хоча колеги-історики зауважили, що Генріх Лютворт не мав прямого стосунку до конкретних злочинних дій чи масових акцій комуністичної влади. До прикладу, вулицю на честь не менш «культового» очільника Вінницької області в 1945-1951 рр. Михайла Стахурського перейменували ще 8 років тому через його причетність до масового штучного голоду 1946-1947 рр. на Вінниччині», - пояснив NaПарижі директор Музею Вінниці Олександр Федоришен.

За його словами, компромісним рішенням стала пропозиція КП «Вінницька транспортна компанія».

«Враховуючи, що у місті сформована традиція найменування зупинок без прив’язки до топонімів («імені Зої Ткаченко», «імені Олександра Музики»), Рада більшістю голосів рекомендувала найменувати одну із тролейбусних зупинок на честь Лютворта. У грудні минулого року таке рішення підтримав виконком ВМР», - зазначив О.Федоришен.

Можливо, на майбутнє такі підходи насправді будуть визначальними у Вінниці. Більш того, окремі підприємства за власним бажанням навіть барельєфи чи погруддя певним особам на своїй території стануть встановлювати, навіть попри умови деколонізації.

Підписуйтесь NaПарижі в Telegram
Сподобалася стаття? Розкажи про неї