У четвер, 18 лютого, на 83-му році життя помер відомий радянський і російський актор Андрій Мягков. Про це повідомили в прес-службі МХТ ім. Чехова. Артист жодним чином не пов'язаний з Вінниччиною, але вінничани завжди його любили… за щирість, інтелігентність, емоційність.  

Попередньою причиною смерті актора вважається гостра серцева недостатність.

Уродженець Ленінграда (нинішній Санкт-Петербург) Андрій Мягков не відразу став актором театру і кіно. За наполяганням батька він закінчив Ленінградський хіміко-технологічний інститут, певний час працював в Інституті пластичних мас. На аматорському спектаклі «Лісова пісня» його помітив один з педагогів Школи-студії МХАТ, який запропонував юному хіміку спробувати сили у них. І в 1965 році Мягков успішно «випустився», ставши відразу ж актором театру «Современник».

У тому ж році Мягков увірвався в світ кіно з роллю дантиста Чеснокова в комедії «Пригоди зубного лікаря». Прославила ж його багаторічна співпраця з режисером Ельдаром Рязановим. Картини «Іронія долі, або З легким паром!», «Службовий роман», «Гараж» і «Жорстокий романс» стали класикою.

Вважається, що Мягков здебільшого - комедійний актор, але в його активі є достатня кількість великих драматичних ролей, таких як Альоша в «Братах Карамазових» Івана Пир'єва, Олексій Васильович в «Днях Турбіних» Володимира Басова, вчений-кар'єрист Швирков в драмі Марлена Хуциєва «Післямова».

З 1987 року актор служив в МХТ імені А. П. Чехова. Він є володарем безлічі нагород і премій. В численних інтерв’ю Андрій Мягков розповідав про своє ставлення до творчості та життя. Можливо, сьогодні обмаль людей з таким мисленням.

Наводимо його висловлювання мовою оригіналу…

«Первая кинороль в моей жизни была в фильме Элема Климова «Похождения зубного врача». Стал бы я популярным после нее или нет — теперь трудно сказать, потому что фильм не вышел на экраны, пропылившись на полках около тридцати лет».

«Нет секрета крепкого брака. Надо любить. Надо, чтобы было искреннее желание сделать для человека что-то приятное. Надо, чтобы не виделось возможности существовать без этого человека. Вот и всё, больше ничего не нужно. И тогда будет брак навсегда».

«У меня ко всему в жизни такое отношение: всё, что «пере» — всё плохо. Когда в картах перебор в очко, когда играют, — это плохо. Когда перебор в чувствах. Во всём в нашей жизни перебор, это плохо. Мне кажется, с «Иронией судьбы» случился перебор. Я перестал любить этот фильм и не очень понимаю зрителей, которые смотрят это по двадцать раз».

«Пошлость — это когда с пафосом об очевидном».