Пори року змінюють кольори. Але, на думку очільника Вінницької обласної організації «Європейської Солідарності» Андрія Гижка, проте очікування на зміни у позитивний бік багатьох вінничан залишилися очікуваннями… 

Здавалося б початок осені, а багато хто «позеленів». Місцеві команди поповнили свої дружні ряди новою кров’ю, проте реакція соціальних мереж була безпощадна. Партія, що на центральному рівні переходить з одного зашквару в інший та має необмежену владу в країні вже рік, вкотре показує свою недолугість.

«Загрібання жару чужими руками» – фірмовий стиль В.Зеленського та його команди. І його масштаби ширяться щодня. А президент зайнятий виборчою кампанією своєї партії. І поки Зеленський «відроджує» футбольні клуби, отримує чорні пояси з карате та копає м’ячі, хтось має реально працювати. Напрацювали карантинний безлад Шмигаля на фоні сьомого року війни, майже знищення середнього і малого бізнесу та розвал зовнішньої політики. Все це – відповідальність президента і його «слуг».

«Кіношний стиль» у керуванні державою вже не дивує. З вуст акторів надходять меседжі, що написані різними авторами, режисерами, продюсерами, інвесторами. Відверто капітулянтські заяви тепер робить не президент особисто, а представники «слуг». Леонід Кравчук, який тепер очолює українську делегацію в Мінській групі, вже починає розповідати про можливі поставки води до Криму, а його заступник – Вітольд Фокін – взагалі виголошує російські тези щодо подій на Донбасі. Він закликає створити автономію на всій території Донецької та Луганської областей, провести повну амністію окупантів та ще й не соромиться говорити про злочини з українського боку. Адекватної реакції від Офісу президента немає. Отже, Фокін та Кравчук озвучують ці тези з мовчазної згоди влади, яка боїться їх висловити сама.

Тим часом Зеленський продовжує розповідати про «прямий діалог з Путіним заради миру». Що це за «діалог» ми бачимо: зриваються не тільки зустріч у Нормандському форматі, що мала відбутися ще кілька місяців тому – тепер Росія не дає провести зустріч навіть на рівні радників. Паралельно зникли розмови про обмін полоненими, хоча ще нещодавно Офіс президента вкидав цю тезу. Влада ж продовжує йти на поступки окупанту заради уявного «прямого діалогу».

У зовнішній політиці проблеми нашої держави не вичерпуються спробами догодити Москві та ускладненням відносин з Вашингтоном. Україна виглядає, як корабель, який збився з курсу. Яскраво це проявляється в ситуації навколо подій у Білорусі.

Президент розповідає, що у подіях в Мінську «результат неважливий». Це – друга серія з фільму «яка різниця». Голова фракції «Слуга народу» Арахамія заявляє, що постанову про невизнання виборів у Білорусі не будуть навіть виносити на розгляд. Позиція українською влади на цьому тлі виглядає, як спроба «сховатися у кущах». Такий  самий «нейтралітет» існує у вирішенні гуманітарних питань з боку українського уряду. На словах прем’єр обіцяв не закривати кордони для Білорусів із гуманітарних міркувань. Насправді ж в’їзд в Україну з Білорусі закрили і зробили це настільки швидко, що людей доводилося знімати з рейсів.

Саме по собі закриття кордонів для іноземців і оголошення про початок пошуку способів пом’якшити заборону – черговий прояв паніки та безладу, які панують в уряді, коли мова йде про боротьбу з епідемією. Як ми пам’ятаємо, Кабмін вводив жорсткий карантин, щоб «залякати людей», коли кількість хворих була мінімальною. Тепер ледь не щодня кількість нових хворих сягає двох тисяч, а для запровадження жорстких обмежень немає ресурсів. Прем’єр-міністр каже про неможливість нового «локдауну», але уряд продовжує карантин одразу на два місці та ще й запроваджує більш жорсткі заходи. На додачу збільшується податкове навантаження на бізнес. А як вся ця метушня вплине на захворюваність, здається, не розуміє ніхто.

Тенденції загальноукраїнські віддзеркалюються і на  Вінниччині. Ми бачимо неухильне зростання кількості хворих і летальних випадків. Перебуваючи у «жовтій зоні», невирішеними залишаються багато нагальних питань. Приміром, це – відповідальність уряду та місцевої влади, а не керівників навчальних закладів, щодо питання безпеки дітей та форми навчання, наявності засобів захисту та визначення відповідальних на рівні області й міста.

Останні події демонструють, що «неправильний» погляд депутата результує виключенням з фракції, що колір зон залежить від соціології та рівня підтримки влади на місцях, а слуги народу, виявляються, слугами партії та пана Голобородька. Я б двічі подумав на місці тих, хто отримав пропозицію йти за списками таких слуг, чи хотів би я, щоб то була остання осінь.