Вінницькі будівельники додають останніх штрихів до завершення робіт з облаштування зеленої зону у монумента, який символізує набуття містом Магдебурзького права. Об’єкт мають «здати» до 18 травня – Дня Європи. Саму колону вже встановили.
Зазначимо, що Магдебурзьке право було феодальним міським правом, яке виникло у ХІІ – ХІІІ ст. в німецькому місті Маґдебурзі й діяло в більшості середньовічних міст Німеччини. Містам, що його отримували, надавалося самоврядування, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та майже повне звільнення від феодальних повинностей. Воно також установлювало порядок обрання міської влади, її функції, основні норми цивільного й кримінального права, правила судочинства й оподаткування, визначало діяльність купецьких об’єднань, ремісничих цехів, порядок торгівлі тощо. Нове міське право з’явилося в німецьких містах після знайомства німецьких імператорів з італійськими містами під час військових походів. Імператор Оттон Великий заснував на Одеру, Ельбі й Заалі саксонські міста за звичаєм і зразком італійських міст. Багато міст виникали на місці проведення ярмарків і торгів. Такі місця позначалися покажчиком "Weichbild" (Wich, лат. vicus – поселення, укріплене місце). Згодом під словом "Weichbild" стали мати на увазі міське, насамперед маґдебурзьке, право.
З Німеччини «мода» перейшла до тогочасної Польщі. Щодо східного Поділля, Брацлавщини, яка тривалий час залишалася під владою Литви, то тут тривалий час зберігалася прихильність до давнього українського права і звичаїв. До того ж принцип, проголошений литовськими князями: "Старого не змінюємо, нового не впроваджуємо", у цілому характеризує їхню політику стосовно внутрішнього устрою підвладних українських земель. Мабуть, тому, на відміну від західної та центральної частини Поділля, у містах Брацлавщини поширення маґдебурзького права відбувалося повільніше. Брацлав отримав маґдебурзьке право у 1564 р., Вінниця "перетворилася" на маґдебурґію в 1638-1640 рр. Пізніше, у XVIII ст., маґдебурзьке право у Брацлавському воєводстві набули Гайсин, Гранів, Кіблич, Латанець у 1744 р., Юзефгруд у 1746 р., Янушгород у 1760 р. З нагоди відвідування Тульчина в 1787 р. польським королем місту було надано маґдебурзьке право. Воно, однак, не забезпечувало самоврядування, а лише давало дозвіл на вільну торгівлю. У 1792 р. отримало маґдебурзьке право м. Звенигородка, яке до цього тривалий час перебувало в складі Київського воєводства і переходило від одного феодала до іншого.
Про саму колону, яку встановлено у Вінниці на вулиці Оводова відомо, що виготовили її на початку ХХ ст. у Гнівані майстри відомого тоді на всю Європу підприємства Франца Ярошинського. Пізніше, у 1921 році, більшовицька влада встановила колону на місці сучасної Європейської площі у Вінниці на честь вшанування "борців за владу рад". А у 1974 р. під час створення Меморіалу Слави її перевезли до села Павлівки Калинівського району. Для місцевих мешканців монумент став уособленням партизанської слави. А два роки тому колону вирішили повернути до Вінниці та відреставрувати.
Що ще цікаво, її розмішено поруч з садибою, на воротах якої красуються стилізовані портрети лівійського диктатора М. Каддафі та кубинського революціонера Че Гевари.
