У церковному середовищі Вінниччини відбувся поділ. З різних причин далеко не всі з тих, хто регулярно відвідував храми Московського патріархату, підтримують рішення митрополита Вінницького і Барського Симеона про «перехід» в канонічну помісну церкву. Владика прийняв рішення через переконання. Більше того, тепер він відверто говорить про те, що саме з Москви всі ці роки нав'язувалася ідея ворожнечі, несприйняття іншого, хоча прихожан потрібно вчити любові навіть до недругів, і Вченню Христовому.

«Ще до 15 грудня почалося моє, як кажуть в світі, шельмування... Зібрали комісію, яка повинна була зайнятися перевіркою»

- Владико, це вірно, що ще в 2000-му Ви піднімали питання про автокефалію Української православної церкви?

- Так, це був ювілейний Собор в Москві. Я не тільки на ньому, а й на інших Соборах піднімав це питання, будучи ще єпископом Володимир-Волинської кафедри. На заході України завжди настрої були іншими, а тема автокефалії актуальною.

Якщо взяти безпосередньо вінницьких священиків і парафіян, то серед них я б відзначив «русскомірний» дух, а на Західній Україні переважає проукраїнський дух, хоча священиків навчали в «русскомірном» або промосковському напрямку.

На Архієрейських соборах про єдину автокефальну церкву я давно казав, пояснюючи, що це об'єднає народ, послужить на благо, покладе кінець поділу. Поділу не тільки парафій. Ми ж бачимо, що сім'ї розділилися. Виходило так, що люди не можуть своєю сім'єю ходити в одну церкву. Одні не хочуть йти в храм, називаючи його московським, а інші - в другий храм, називаючи його «розкольницьким».

Переконання про необхідність автокефальної церкви у мене сформувалося, ще коли був семінаристом. Воно збереглося, коли був ченцем в Даниловому монастирі, не пропало, коли був в Києво-Печерській лаврі. Вже 23 рік я - архієрей (з 15 грудня Православної церкви України), і переконань не змінив.

- Звернення до Вселенського патріарха Варфоломія підписали 10 архієреїв УПЦ МП, але на Об'єднавчий собор прийшли тільки Ви і митрополит Олександр (Драбинко). Як вважаєте, чому інші змінили свою точку зору?

- Як то кажуть, «дивні діла твої, Господи»... Перефразовуючи, скажу, що дивні архієреї наші в справах своїх. Я знав, що наші архієреї будуть на Соборі. Навіть вночі 15 грудня мене в цьому запевняли екзархи Константинопольського патріарха. І президенту, і екзархам вони обіцяли.

Ніхто не розкривав таємниці підписантів, хто конкретно поставив підпис, тому що всі боялися, що заздалегідь будуть прийняті рішення, як пізніше щодо мене і митрополита Олександра – про виключення з числа архієреїв і заборону служіння. У вузькому колі було відомо, хто збирався прибути на Об'єднавчий Собор. Але ввечері 14-го та вночі 15 грудня з'ясувалося, що одні «захворіли і лежали під крапельницею», інші опинилися за кордоном.

Можливо, злякалися, тому вийшло так, що на реєстрацію ми прийшли удвох з владикою Олександром. Хоча свого часу я говорив, що сам не піду. Нас з владикою Олександром запевняли, що будуть й інші. Сталося так, як сталося… Я шкодую не про те, що прийшов, а про поведінку наших архієреїв.

Рішення Вселенського патріархату полягало в тому, що на Соборі повинні бути представлені всі гілки православ'я. Хоча на нього прийшли лише два архієрея з УПЦ МП, він визнаний таким, що відбувся. Автокефалія є.

Я радий, що став учасником створення 15-ї за рахунком помісної православної церкви в світовому православ'ї. І що сьогодні в Україні всі православні церкви канонічні, «правильні» і немає розкольників, хоча в МП і заявляють, що ПЦУ неканонічна...

- Тому що не Кіріл, а Варфоломей розпочав процес…  

- Вселенський патріарх сказав, що заради єднання він застосовує церковну економію - прояв любові і надав канонічні докази. Має право.

Втім, ще до 15 грудня почалося моє, як кажуть в світі, шельмування... Зібрали комісію, яка повинна була зайнятися перевіркою, робилися інші кроки, щоб мене змістити з кафедри. Я вважаю, що в цьому був інтерес якщо не Блаженнішого Онуфрія, то людей з його оточення, які сьогодні мають владу.

- Священик Олексій Дедюхин писав в Facebook, що нардеп Вадим Новинський доклав усіх зусиль для того, щоб ці вісім архієреїв не дісталися 15 грудня до Святої Софії. Наскільки його участь у зриві Собору була дієвою?

- Ще 4 роки тому, коли обрали Блаженнішого УПЦ (МП) Онуфрія, різне говорили. Серед трьох претендентів був і я. Тоді пропонували кафедру, посаду, гроші, щоб голосування було «правильним». Говорили, що за цим стоїть владика Антоній, а потрібно було зібрати голоси за претендента, на якого «ставив» колишній президент Янукович і в якому зацікавлений Новинський. Сьогодні теж багато говорять, але я не можу що-небудь стверджувати.

Дійсно, були задіяні великі сили, щоб зірвати Собор. Використовувалися і інформаційні, і, напевно, матеріальні ресурси. Але деталей я не знаю.

«У Москві було сказано, що з УПЦ потрібно зробити «пасхальне яєчко». Без «націоналістів»

- На Вашу адресу зараз лунають погрози. Чи не вважаєте, що це може бути, скажу мирською мовою, проявом агресивної політики Кремля? І щоб іншим не кортіло...

- А завжди є в усьому така політика... Я завжди був прихильником автокефалії, хоча можна сказати, що нічого особливо не робив для цього. Вважав, що для цих питань потрібно дозріти. Ми чекали канонічної автокефалії. Для УПЦ вона може бути від Москви. Коли в Москві сказали «ніколи», довелося шукати інший вихід.

- Звернутися до патріарха Варфоломія...

- Москві зробили зауваження, чому стільки років обіцяєте і нічого не зробили?.. Потім було спільне звернення до Вселенського патріарха, а він погодився взяти на себе цю місію. Москву це обурило.

Архієреї і священики Московського патріархату зупинилися на тому, що автокефалія повинна бути тільки від РПЦ. Деякі, незважаючи ні на що, живуть надією. Що стосується духовенства, яке належить до так званого проукраїнського крила МП. Навіть якщо воно не перейде в ПЦУ, то відносно нього є конкретне завдання. Цих архієреїв будуть намагатися прибрати. Вони можуть постійно розбурхувати питання автокефалії. Було сказано, що з УПЦ потрібно зробити «пасхальне яєчко». Без «націоналістів».

 - Щоб у храмах не озвучувалися реалії війни?..

 - Війна все одно закінчиться. Всі війни закінчуються. Ми нікуди не дінемося, і нам з Росією доведеться жити по сусідству. Так, на кілька поколінь дружби не буде. У молоді осад залишиться. Мають минути десятиліття, щоб гіркота втрат близьких була не настільки явною...

По-християнськи ми повинні пробачити, один у одного вибачення попросити, любити повинні ворогів своїх, тих, хто проклинає - благословляти, тим, хто творить зло - відповідати добром. Так нас вчить Віра Христова.

- А як же погрози на Вашу адресу? Їх автори забувають Біблію?

- Те, що звучить на мою адресу від священиків Московського патріархату, це тільки зло.

- Раніше УПЦ МП не фігурувала на церковній карті світу. З отриманням Томосу Православна церква України отримає інший статус. Які помісні церкви готові до визнання ПЦУ в майбутньому? Сербська і Болгарська однозначно займають промосковську позицію...

- Справа не в невизнанні. Так, не всі церкви визнавалися відразу. Понад сто років не була визнана автокефалія РПЦ. Але вона існувала. І ми сьогодні служимо. Думаю, ПЦУ визнають Єрусалимська, Олександрійська, Албанська, Грецька церкви.

Польська зайняла іншу позицію, оскільки Київський патріархат заснував монастир в Польщі, на чужій канонічній території... Хоча, думаю, що примирення можливе.

З іншого боку, на території Сербії, Болгарії, інших країн будуються храми за рахунок «Газпрому». Це бідні країни. Як вони можуть йти проти волі Росії?.. Матеріальне питання насправді дуже важливе для багатьох архієреїв. І перед 15 грудня я теж чув від деяких про те, що вони можуть втратити. Але, будемо вірити, що пройде час і все налагодиться.

Диво то, що ми так швидко отримуємо автокефалію - менш ніж за рік. У інших церков на це йшли роки і десятиліття. Нагадаю, що крім чотирьох стародавніх патріархатів (Константинополь, Антіохія, Олександрія і Єрусалим), всі інші церкви отримали Томос від Вселенського патріарха.

«У мене «по-мирському» є тільки «казенне майно». Я живу в соборі. Якщо мене переведуть, то інший займе це місце»

- В УПЦ МП прислали на кафедру в Вінницю владику Варсонофія. Ви добре знайомі. Спілкуватиметесь?

- Раніше у нас були нормальні стосунки. Він часто приїжджав до нас. На відміну від тих, з вуст яких я зараз чую образи, ми молимося за всіх і тих, хто пішов від нас. Ми тільки «за» спілкування.

По-людськи зустрічатися ми можемо, але тут багато буде залежати від того, яким буде настрій в МП... Так чи інакше, а при голові облдержадміністрації є Рада церков, де ми будемо сидіти за одним столом.

- Якою буде Вінницька єпархія, і чи обговорювали це питання з настоятелями кафедр УПЦ КП і УАПЦ?

- Процес об'єднання надовго затягнеться. За канонами повинен бути один архієрей. У Вінниці - три. У перехідний період кожен архієрей, як і раніше, очолюватиме свої парафії. Пізніше, після отримання Томосу в січні 2019 року і коли сформується церковна структура, будуть прийняті рішення про переходи та інше.

- Скільки парафій Московського патріархату готові перейти в помісну Церкву?

- Не знаю. Перед Собором можна було говорити одне, коли в Святу Софію не прийшли багато архієреїв, виникли сумніви. Чимало священників зайняли вичікувальну позицію, чекають, коли дадуть Томос або коли буде визнання інших православних церков. Багато тих, хто вагається. Більш того, деякі пішли на зустріч з владикою Варсонофієм, подивилися і вирішили повернутися до нас. Хтось прислухався до думки парафіян. Кожна парафія буде визначатися. Насильно ніхто нікого не забере.

Головне, щоб не було зомбування. Замість того, щоб залучати до віри, ми 27 років вели полемічні суперечки про те, хто канонічний. Стільки грошей було потрачено даремно - на літературу про розкольників. Треба було друкувати Святе письмо, щоб залучати людей до Бога, а що ми (УПЦ МП, - прим. авт.) зробили?.. Розігнали.

Люди зіткнулися з тим, що з одного боку їм говорили, що ось це Московський патріархат, а з іншого - оті - це розкольники. Дивлячись на цю лайку, вони не хотіли йти ні в одну, ні в іншу церкву. Хтось хоча б вважав себе православним у серці, не відвідуючи храми, але ж частина людей пішли в інші віри. Хто в цьому винен?..

Якщо в Вінниці живе півмільйона, включаючи  - працюючих і студентів, то скільки людей ходить до храмів по неділях? Сотні. Це тому що замість того, щоб говорити про Христа, говорили про нікчемні речі. А ще згадаємо про гроші. Чому архієреї не прийшли на Собор? За «трон» бояться, за доходи.

- Що робити тим парафіянам, які хочуть в ПЦУ, а близьке оточення правлячого священика проти?

- На Святого Миколая кафедральний собор Вінниці був переповнений. До нас прийшли ті, хто раніше не хотіли ходити в «московську» церкву. Це і добре, і в той же час, люди повинні ходити і в інші храми, і коли їх буде більшість, то, я думаю, питання з переходом в ПЦУ можна буде вирішити.

Все дуже просто, зараз в кожній громаді повинні вирішувати - вони з Православною церквою України або з Російською православною церквою в Україні. Вирішувати голосуванням. Храм залишається за більшістю, а меншість буде створювати свою парафію. Складніше буде, коли кількість голосів розділиться порівну.

- Кафедральний собор і приміщення єпархіального управління переходять в користування ПЦУ. Тільки в Вінниці є ще кілька храмів, які є пам'ятками архітектури, наприклад, Свято-Миколаївська церква. Їхню долю вирішуватиме громада?

- Крім Спасо-Преображенського собору, до пам'ятників архітектури відноситься Миколаївська (на Старому місті), Воскресенська церква (біля «Книжки») і храм Іоанна Богослова (на Малих Хуторах). В принципі, всі храми, яким понад 100 років, мають охоронний статус держави.

Майном, яке належить державі, вона і буде розпоряджатися. У держави прав більше, адже ми - орендарі з охоронним договором, який може бути розірваний. Хоча, я думаю, що буде вестися діалог. З приводу новозбудованих храмів, то вирішувати однозначно громаді.

- Нещодавно в ЗМІ писали про вражаюче майно настоятеля Києво-Печерської лаври Павла (Лебедя). Деяких вінницьких священиків теж називають дуже заможними людьми. Це правда, що Ви живете в келії Спасо-Преображенського собору? Чи не обзавелися власністю у Вінниці за 12 років керівництва єпархією?

- Абсолютно вірно. У мене «по-мирському» є тільки «казенне майно». Я живу в соборі. Якщо мене переведуть, то інший займе це місце. У мене немає ні квартир, ні будинків. Хоча є батьківська хата в селі Райківці біля Хмельницького. Це родинне обійстя зі зручностями, як кажуть, за хлівом. Як в селі.

Там після смерті мами вже 32-й рік ніхто не живе. Мої брати доглядають, користуються городом. Кілька разів на рік я їжджу туди на день-два.

- Розкажіть, чим займаєтеся у вільний час?

- Служба, бесіди, інтерв'ю і знову служба - не знаю, коли буває вільний час. Після того, як розділилася єпархія, напевно, цей час з'явиться. Адже було 320 парафій, а я служив 180 літургій, по суті, через день. А ще служив у Вінниці і інших єпархіях. Ще веду прийом в єпархії.

Телевізор практично не дивлюся. Не цікаво. Читаю духовну літературу. Вірші на ніч можу складати, але не записую. Так і проходить життя. Звичайно, відкриваєш церковний календар - суцільні свята, але для кого свята, а для нас - це робочі дні.

Ігор ЗАІКОВАТИЙ, «Реал»