Автор єдиного в Україні музею моделей авто Олександр Вдовиченко: «Хочу створити парк ретро-машин і динамічну Вінницю в мініатюрі»

Новини Вінниці / Автор єдиного в Україні музею моделей авто Олександр Вдовиченко: «Хочу створити парк ретро-машин і динамічну Вінницю в мініатюрі»

Щоб Вінниця була привабливою для городян і туристів, їй необхідні «родзинки». До таких можна віднести незвичайні музеї. Один з них - моделей транспорту - дітище викладача Вінницького національного технічного університету Олександра Вдовиченка. На досягнутому зупинятися він не збирається і вже практично сформував кілька нових концепцій музейних об'єктів, причому, унікальних для України.

Щоб Вінниця була привабливою для городян і туристів, їй необхідні «родзинки». До таких можна віднести незвичайні музеї. Один з них - моделей транспорту - дітище викладача Вінницького національного технічного університету Олександра Вдовиченка. На досягнутому зупинятися він не збирається і вже практично сформував кілька нових концепцій музейних об'єктів, причому, унікальних для України.

 «У Вінниці не перший, а єдиний музей, тому що на сьогоднішній день аналогів йому в Україні немає»

 - Олександре Володимировичу, розкажіть про себе. Коли почали збирати моделі і чому?

 - Почну, мабуть, з того, що народився я у Вінниці, але все своє дитинство прожив в Тульчині, де і закінчив школу №3. Там, в 8 років, побачивши в «Дитячому світі» модель автомобіля Fiat 125 Донецької фабрики іграшок, я почав збирати транспортні засоби. Це перша колекційна модель, виконана в масштабі. Я її купив за 1 рубль. Довелося заощадити на чотирьох обідах. Вона у мене до цих пір збереглася в рідній коробочці. Це найцінніший для мене примірник.

 Тоді більшість хлопців збирали такі автомобілі. Як і мій двоюрідний брат, який жив у Вінниці. Ми стежили за тим, що з'являється у продажу, і купували. Приїжджали чехословацькі лунапарки з жуйками «Педро». Пам'ятаєте?.. Були там і колекційні автомобілі. Виграти їх було неможливо. Тому просили батьків домовлятися з чешками, щоб за 10 рублів продали нам колекційну модель.

Тоді за рік можна було придбати 5-7 машинок. Пам'ятаю, як бабуся або її колега їхала до Києва у відрядження, а я замовляв за 3,5 рублі модель. Дорого, але батьки, бабуся і дідусь допомагали мені. Потім випала нагода - брат мені підказав адресу оптової бази, де можна замовити моделі післяплатою. Він уже написав листа з проханням відправити одну серію. Я зробив те саме, але попросив надіслати весь асортимент складу.

 Через кілька тижнів йому прийшло 6 автомобілів. Минуло півтора місяця, і посилка прийшла мені. Сума, яку потрібно було заплатити, всіх шокувала. Понад 320 рублів за 30 автомобілів. Тоді за ці гроші можна було телевізор купити. Довелося позичати...

 Але де ж зберігати таку колекцію? На Тульчинської меблевій фабриці ми замовили полички, і я виставив всі моделі. І з тих пір слово «музей» звучало часто в нашому домі. Друзі приходили саме як в музей подивитися. Багато хто тоді збирав, зберегти ж змогли не всі. Тому-то я і створив єдиний в Україні музей моделей транспорту. Мені вдалося зберегти.

 - До кінця школи скільки моделей налічувала Ваша колекція?

 - Мені пощастило ще в тому, що у відділі іграшок тульчинського «Дитячого світу» працювала рідна сестра моєї бабусі. Як тільки з'являлися новинки, зазвичай, привозили 1-2 моделі на район, вона завжди нам дзвонила. Я тут же летів в магазин... Тому до завершення навчання зібрав близько 100 моделей. Були в моїй колекції саратовські, київські, донецькі, херсонські, московські та ленінградські моделі, а також чеські.

 - Як виникла ідея створити музей?

 - Напевно, коли навчався у вінницькому політеху. Хоча мене батьки «сватали» в інші виші, я відразу вибрав кафедру «Автомобілі та автомобільне господарство» машинобудівного факультету. Це знаменита спеціальність «1609». До речі, чимало колекціонерів в Києві, Львові та інших містах її опанували.

Поштовхом до створення музею став випадок. Моя колекція налічувала вже більше 1000 моделей. Гуляючи по Києву з колегами, ми на Бессарабській площі натрапили на банер виставки-музею моделей автомобілів. По суті, група киян відкрила перший в Україні подібний музей. Це було всього дві кімнати в підвалі будинку біля ринку. Експозиція налічувала до 5 тисяч моделей. У мене до цих пір залишилася візитка цього музею. Проіснував він недовго. Коли п'ятеро господарів, а оренда висока, складно вижити.

Потрапивши туди, я подумав, що хотів би теж створити музей, але в іншому форматі. Тому зараз я завжди уточнюю, що у Вінниці не перший, а єдиний музей, тому що на сьогоднішній день аналогів йому в Україні немає. До речі, кияни, які організували виставку-музей, були у нас на відкритті.

«Іноді людина приходить в музей і питає, чи є якась модель. Якщо її немає – це стимул її знайти»

- Ми з Вами познайомилися три роки тому, коли моделі займали відділ в ТЦ «Кемпа», що біля набережної Південного Бугу. Спочатку музей створювався як комерційний. Він приносив дохід?

- Якщо говорити про дебютні виставки, то перший раз я виставив моделі в технічному університеті. Періодично на День автомобіліста у нас проводяться міжнародні конференції. Скільки я збирав моделі, а в повному складі сам свою колекцію ніколи не бачив. Частина зберігалася на полицях, а решта – в коробочках. Так от, завкафедрою запропонував, і я виставив свої моделі на трьох тенісних столах.

Я відлучився, розкладали моделі мої студенти. Коли побачив їх, то сам був ошелешений. Гості конференції не приховували здивування, і я зрозумів, що колекцію потрібно показувати людям. Зайнявся пошуком приміщення, в березні 2016- го домовився з дирекцією ТЦ «Кемпа», за рахунок продажу вхідних квитків, незважаючи на високу орендну плату, в «мінусі» я не був. Але так було, поки працював фонтан «Рошен».

 Завдяки щасливому випадку або чиєїсь підказки, у мене в гостях побував мер нашого міста Сергій Моргунов. Йому дуже сподобалося, і він сказав, що можливо знайдеться у Вінниці місце і трохи краще. Я розповів про свої плани з розвитку музею. Пізніше мені подзвонили і сказали про приміщенні на вулиці Соборній, на першому поверсі колишньої будівлі Будинку побуту.

 На сьогоднішній день завдання не стоїть в отриманні прибутку, ми намагаємося залучити більше гостей, і витрати перевищують доходи. Колекціонування - це хвороба в здоровому сенсі слова. Я б хотів, щоб всі люди хворіли тільки однією хворобою - колекціонуванням. Тоді і життя буде цікавіше.

 - Скільки моделей колекція налічує зараз?

 - На момент відкриття співробітники Книги рекордів України нарахували 5 037 моделей. Зараз понад 5,5 тисяч. Думаю, що до Нового року буде близько 6 000. Скажу відразу, що я не женуся за цифрами і рекордами. Більше працюю над якістю.

 Хочеться відшукати «родзинки» - унікальні моделі, раритети... Іноді приходить людина в музей і питає, чи є якась модель. Якщо її немає - це стимул знайти. Наприклад, модель автомобіля для порятунку космонавтів «Синій птах». У нас представлений дуже рідкісний екземпляр.

Ще будучи студентом, я брав участь у виготовленні частини справжнього «Синього птаха». Наші деталі передавалися до Києва, де доукомплектовувалися і відправлялися на ЗіЛ в Москву. Купити модель зараз мені допомогли колеги, які колись брали участь в складанні, як і я.

 Питали, чи є у нас папамобіль (авто, в якому їздить Папа Римський). Вже є. Діти цікавляться бетономішалкою. Є бетономішалки. Знайшлися унікальні діти, які, оглянувши колекцію, помітили, що немає асенізаторної машини... Вони по-іншому її назвали. Через тиждень я знайшов таку модель. Її надіслали з Херсона. Ці ж школярі прийшли через місяць і були вражені.

 Кому цікаві президентські авто, у нас є. Всіх президентів. Від Кеннеді до Обами і Трампа. І автомобілі лідерів Вермахту є. Їх не рекламуємо. Є авто сталінської епохи.

 Крім автомобілів в музеї є поїзди, літаки, мотоцикли, кораблі, трамваї і тролейбуси, військова техніка, унікальна колекція виробів ручної роботи вінничанина Андрія Гарника, який виконує моделі в 35-му масштабі.

 Наші відвідувачі - це люди від 5-и до 95 років. Це не перебільшення. В один день прийшла група з дитсадка, яким по 5 років, провели тут більше години. Дитину не обдуриш. Якщо їй не цікаво, в приміщенні не втримаєш. На наступний день були ветерани з госпіталю інвалідів, найстаршому було 95. Він воював і сам бачив німецьку техніку в натуральну величину.

 - Сьогоднішній музей - межа, чи є куди розширюватися?

 - Декан факультету Юрій Бурейніков на відкритті музею сказав: «Я бачу музей у всьому цьому будинку». Мав на увазі всі чотири поверхи. Це його точка зору. Особисто я більше переймаюся іншими планами. У цьому приміщенні можна ще ставити моделі, хоча це погіршує огляд.

 - Раритетний «Ягуар» (справжній, не модель, - ред.) з площі Ліверпуль переїхав на Соборну. Біля музею моделей транспорту він у більшій безпеці?

 - Хочу уточнити: не варто думати, що він з'явився випадково. Передувала річна підготовка в рамках домовленості, що до Дня міста ми прикрасимо площу Ліверпуль, оскільки там явно не вистачало британського автомобіля. Шукали його скрізь. Вдалося знайти в Україні. «Ягуар» хотіли продати на запчастини, а мені вдалося його викупити. Він на 80% на ходу.

 Художнє оформлення узгоджувалося з міською владою. Підбирався стиль «хіпі». За день до Дня міста ще кипіла робота по оснащенню «Ягуара». Мене попереджали, що не можна ставити авто «для загального огляду в людному місці». Тепер я в цьому переконався. За три тижні «глядачі» його перетворили в авто, яке немов потрапило в серйозне ДТП. Дах кілька разів ламали, відірвали дзеркала.

 Здебільшого знущалися школярі. І, звичайно, дорослі. Я хочу познайомитися з 30-річною жінкою, яка каблуками тупцювала по даху, що стало для мене останньою краплею терпіння. У мене є її адреса. Ніяк не зберуся до неї та її чоловіка в гості... Може бути, у них є машина, я попрошусь походити по ній.

 У техуніверситеті ми «Ягуар» привели в порядок. Два тижні він стояв у ВНЗ - жодної подряпини. Потім перевезли до музею. Коли дітлахи підходять, я відкриваю двері, дозволяю посидіти за кермом, але, принаймні, ніхто нічого не ламає. Думаю, що пізніше зроблю ще одну спробу встановити його на Ліверпулі. А біля музею поставимо... горбатий «Запорожець».

«Розмістивши ретро-авто в парку, ми потрапимо в «десятку». Це буде не менш цікаво, ніж фонтан «Рошен»

 - Цей «Ягуар» - не єдиний старовинний автомобіль у Вашій колекції?

 - Я ще колекціоную ретро-машини. Вони зараз стоять в різних куточках області. Наприклад, вдома у гаражі, на Максимовича, в університеті, в Тульчині. Деякі екземпляри я викупив, але змушений зберігати у продавців. Навіть біля нашого музею стоїть старенький «Москвич».

 Є така ідея - створити в місті сучасний майданчик для ретро-машин. Я б його назвав виставковим навчально-розважальним центром Garage. Проробляю візуалізацію. Для нього потрібна ділянка землі площею з футбольне поле в центрі міста, щоб зробити об'єкт найкращим в Україні.

 - У центрі міста і «футбольне поле»?.. Ймовірно, Ви розраховуєте на якусь ділянку в Центральному парку. Чи я помиляюсь?

 - Я не можу сказати, що помиляєтеся. Це майданчик, де періодично базується приїжджий цирк. Поки ведемо складні переговори. Є прихильники і противники. Бачу ту територію вінницьким «Лас-Вегасом» - з ілюмінацією, яскравим, помітним, з майстернею для машин...

 Причому, мова не йде тільки про мою колекцію. У Києві, Сумах, Чернігові та інших містах колекціонери згодні на певних паритетних умовах розмістити свої екземпляри на спеціалізованому майданчику, скажімо, у Вінниці. Крім того, такий центр може включати й інші об'єкти. Я маю на увазі чорно-білий кінотеатр, майданчик, де можна послухати джаз, проїхатися на електромобілі...

 Розмістивши ретро-авто там, ми потрапимо в «десятку». Це буде не менш цікаво, ніж фонтан «Рошен». Якщо розмістимо десь в іншому місці, так, для «галочки», ми програємо. Не хотілося б... Якщо хтось запропонує більш красивий, видовищний проект, буду тільки «за». Я ж поки роблю свій.

Звичайно, я змушений розглядати альтернативні варіанти. Якщо не вийде створити такий центр у Вінниці, то доведеться організовувати його в одному з обласних центрів в 125 кілометрах (на такій відстані від Вінниці знаходяться Хмельницький і Житомир, - ред.). Попередньо, там готові піти назустріч.

Все-таки проект музею моделей транспорту вже здійснено. Він буде розвиватися, вдосконалюватися, з'явиться «Вінниця у мініатюрі». Я в цьому не сумніваюся, а ідея Garage поки лише у мене в голові і частково на папері та в комп'ютері.

Особливо великих капіталовкладень її реалізація не потребує. Хіба що в копієчку обійдеться установка світлофорів... Попередньо готові підключитися до реалізації ВНТУ, Барський коледж, поліція, МРЕВ. Майданчик можна швидко і якісно «нафарширувати» так, що будь-який приїжджий буде приємно шокований від побаченого.

- Розкажіть про ідею «Вінниця у мініатюрі». Як вона виглядатиме?

- Буваючи за кордоном, чимало вінничан бачили макети міст у масштабі 1:87. У Центральному парку є знакові будівлі і споруди для міста в мініатюрі. Але вони статичні. Я ж бачу реалізацію ідеї в динаміці.

Наприклад, залізничний вокзал зразка 1960-х із залізничними шляхами, по яких їде паровоз, випускаючи клуби пари, а голос чергового оголошує прибуття: «Дизель-потяг «Шепетівка – Вапнярка» приходить на першу колію», а в цей час по другому шляху проходить товарний поїзд...

Ми вже почали робити і саму Привокзальну площу з трамвайним кільцем... Місто ми бачимо зараз, але ж цікаво побачити його таким, яким воно вже ніколи не буде.

 - Які ще об'єкти хочете зробити динамічними?

 - Автовокзал, першу станцію швидкої допомоги на вул.  Ширшова, пожежне депо на вул. Нансена, пристань біля Центрального мосту. Також зацікавить центральна частина Вінниці. Місце для розміщення підшукуємо. Хотілося б, щоб недалеко від нинішнього музею.

 - Кілька років у Вінниці ведуться розмови про створення музею історії міста. Ці проекти перегукуються?

 - Я в прекрасних стосунках з Олександром Федоришеним, знаю про його плани. Думаю, що розкривати їх він повинен сам. Наша «Вінниця в мініатюрі» - це частинки міста в русі. Єдина проблема - створення проекту на місці. Ми не зможемо зібрати мініатюри в техуніверситеті, а потім принести їх в руках. Не забувайте, що моделі передбачають наявність електрообладнання та заземлення.

 - В Україні є аналоги?

 - Ні.  За прообраз береться варіант старої частини німецьких міст.  Але фрагментарно у нас вміють робити.

 - Ваше основне місце роботи - ВНТУ, хобі - колекціонування машин.  Чи залишається вільний час, і як його проводите?

 - Я - спортсмен, все життя грав у футбол. А ще кандидат в майстри спорту з настільного тенісу, виступав на всеукраїнських та всесоюзних змаганнях. Колись у мене була своя спортивна школа, де я вчив дітей грати в теніс. І зараз продовжую грати, намагаюся тримати себе у формі...

За матеріалами "Реал"

Макс Мельник

16 листопада, 2018